Висловити власне ставлення до проблеми, що піднімаються у тексті ( обсяг 1 сторінка) Юзівка
Заселення тери торї ниніШнього Донець ка почалося! коли у верх ів'ях Кальміусу, на йото пра вому берез, в урочищі Олександрівціосіли зимівниками іхутороми січовики- запоро-кці ра зом зі своїми сім'ями і наймитами. Після скасування кріпацтва поча в створюва тися ноВИЙ промисловий район на п\вдні країни. У 1869році, з поча тком будівництва за воду і шахт, утворилося поселення, яке незабаром элилося з шах тарсь ким селищем Олександрівськото рудника. Так виникла Юзівка. Заснував цемісто антлієць Джон Юз. У північній частині про-кивали ремiсники, власники дрі6них тортово-пром ислових підприємств; поряд 6ув 6азар э рундуками, готелями і шинками то поліцейсь ке упра вління. Над усім височіла кам'яна церк ва. У південній частинімістилися за води, депо, шах ти, телетрафна станція, лікарня з аптекою, школи. наприкінціXVI століття, Щасливі ті люди, як\skивуть у старовинних мiстах, де зв'язок часів та епох увічнений у зруйнованих церквах та храмах, орхтектурних та інших пам'ятниках. Вдивляючись в них можна безкінечно черпати красу минулото і любов до своїх предків, відчу ва ти себе не безнадійним мандрівником, а повноцінною ланкою самої iсторії. Про Донецьк на перший потляд цьото не скажеш-ні палаців, ніхрамів. Та це тільки на перший потляд, 6о, на щастя, с тутціліквартали, в яких ніби за вмерла iсторія. Неможливо 6ез хвилювоння ходити районом Центрального універмагу, вулицею Кобозе ва, Постише ва, Челюскінців, де залишилися с тарі 6удинки. У цих спорудах якесь очарч вання і тоїно, схована часом. Можна уявити, як люди йшли до церкви, до крамниц, на за вод, як іздили в екіпажах пани.Особливе ХВилювання викликає те місце, де стояв Предобракенський собор Він почав діяти в Юзівці в 1886 році. Собор эд іймався над низькорослими будівлями. Його золочені купола було видно з усіх кінців невеличкого містечкоа. Тут молились Богу, очищали свою душу і6ідні, і6агаті. Дэвін доранкової і вечірньої слуби урочисто розлива вся над металургійним заводом, ан глійськими к варталами, робітничими роз валюхами - «каютами». 1 люди в цЮ МИть хрестились. Преображенський храм був під ірваний у 1928 році. Але він залишився в пам'яті й у душі. На місцізруйнованото храму спочатку збудували кінотеа тр «Комсомолець», а потім шикарний магазин «Гостинний дв ір», на якому висить дошка: «ПаМ'ятник архітектури. Охорон яє ться державою». На kаль, такої дошки не було на Преобра женському соборі, і йото не охороняла держава, а у тих, хто під ірвав, не було ні совісті, - один з найрозкішніших храмів.
Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко
Серед активних борців за майбутнє України, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини — другої половини XIX століття були Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш. Доля цих людей різна, а об'єднує їх одне — любов до України, до її співучої мови, бажання бачити її вільною серед інших країн.
Народилися митці майже в один час: Т. Шевченко у 18)4 році, а П. Куліш у 1819 році. Щоправда, Кобзар був кріпаком, а П. Куліш ріс у вільній козацькій родині. П. Куліша називають людиною енциклопедичних знань свого часу, він навчався і в повітовому училищі, і в гімназії, і в Київському університеті. Хоч і вчився багато самотужки, підробляв учителюванням, однак був людиною вільною, а відтак мав і більше можливостей, ніж Т. Шевченко. Бо, як усім відомо, Кобзар наш 24 роки був кріпаком, і все, чого досяг, навчився, вмів — це лише завдяки самоосвіті. І лише велика обдарованість Т. Шевченка, помічена прогресивними поетами та художниками XIX століття, у 1838 році до стати вільним і дістати освіту у Петербурзькій академії мистецтв.
Невідомо, особисто мені, на жаль, чи зустрічалися Тарас Шевченко і П. Куліш у Петербурзі. Я думаю, що зустрічались, бо земляки в тодішній столиці спілкувалися між собою, а ще ті, які боролися за відродження українського слова і нашої історії. Але мені відомо з літератури, що Тарас Шевченко і П. Куліш, якому у другій половині 50-х років XIX століття Імператорською академією наук було доручено написати дослідження з історії, культури та мистецтва західнослов'янського краю, були членами Кирило-Мефодіївського братства. І хоча їх погляди на історію дещо відрізнялися, любов до слова, до українського фольклору була спільною.Особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що Т. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, П. Куліша лякали антицарські виступи Кобзаря. Громадянський подвиг П. Куліша в тому, що він почав писати твори з історії України українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і Т. Шевченка, і Марка Вовчка, і Г. Квітки-Основ'яненка. П. Куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.
Т. Шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. Кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю України — і в цьому між ними різниця в поглядах. Т. Шевченко був захоплений романом П. Куліша "Чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.
Про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок Миколи І П. Кулішу в 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Як і Шевченку, цар написав на Кулішевій справі: "Запретить писать і сослать на спужбу в Вологду".
Отже, Т. Шевченко і П. Куліш — це борці за окреме існування України від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили Україні та її народові.
На сьогодні слово «патріот» стало досить популярним у загальномовному вжитку. Ми часто чуємо його з екранів телевізора, прочитуємо на сторінках друкованої преси. Тепер модно кожному називати себе патріотом власної країни, навіть не розуміючи семантики цього слова. То хто такий насправді патріот України та кого можна вважати справжнім патріотом?
На мою думку, людині складно розуміти й пояснювати значення таких абстрактних понять як любов, дружба, відданість і на кінець патріотизм. Ми не можемо до цього доторкнутися, але можемо відчути. Всі ці якості взаємопов’язані, вони виховують нас, роблять справжніми людьми.