Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Разом із величними постатями історичних діячів визвольного руху, захисників рідної землі, героїчних месників з народу в творчості Тараса Григоровича Шевченка постає тема нелегкої жіночої долі. Образ жінки-коханої, жінки-матері часто зустрічається в Шевченкових творах. Для поета жіноча доля не просто була темою творчості, це було наболіле питання його життя. Вирісши сиротою, Тарас Григорович не знав що таке материнська любов, турбота й ніжність. Зате добре відчував бійку і лайку мачухи. Навіть ставши вільним, поет так і не одружився, не завів сім’ї. Ніхто не чекав його в теплій затишній оселі, нікому було вилити свою душу. Саме тому він так щиро співпереживає героям своїх творів.
Доля жінки-кріпачки у Шевченкових творах завше була трагічною, бо саме такою вона була в жінок, котрі зустрічалися поетові у житті. Важка праця, страхітливі умови життя, знущання – усе це знайшло відображення у Шевченкових творах «Наймичка», «Утоплена», «Катерина», «Причинна».
Поет часто порушує проблему долі дівчини-покритки. Скільки таких скривджених дівчат ми бачимо у його творах! У кожній з них є власна історія нещасного кохання, загубленого з вини «паничів-москаликів». В ній страчене або безповоротно скалічене життя молодиці.
Улюбленим жіночим образом у поета був образ матері з дитиною. Він завжди співчував дітям, страшенно їх любив.
Отже, жіноча доля була для Тараса Шевченка перш за все трагедією особистою, проблемою, що торкнулася ніжних струн Кобзаревої душі.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Разом із величними постатями історичних діячів визвольного руху, захисників рідної землі, героїчних месників з народу в творчості Тараса Григоровича Шевченка постає тема нелегкої жіночої долі. Образ жінки-коханої, жінки-матері часто зустрічається в Шевченкових творах. Для поета жіноча доля не просто була темою творчості, це було наболіле питання його життя. Вирісши сиротою, Тарас Григорович не знав що таке материнська любов, турбота й ніжність. Зате добре відчував бійку і лайку мачухи. Навіть ставши вільним, поет так і не одружився, не завів сім’ї. Ніхто не чекав його в теплій затишній оселі, нікому було вилити свою душу. Саме тому він так щиро співпереживає героям своїх творів.
Доля жінки-кріпачки у Шевченкових творах завше була трагічною, бо саме такою вона була в жінок, котрі зустрічалися поетові у житті. Важка праця, страхітливі умови життя, знущання – усе це знайшло відображення у Шевченкових творах «Наймичка», «Утоплена», «Катерина», «Причинна».
Поет часто порушує проблему долі дівчини-покритки. Скільки таких скривджених дівчат ми бачимо у його творах! У кожній з них є власна історія нещасного кохання, загубленого з вини «паничів-москаликів». В ній страчене або безповоротно скалічене життя молодиці.
Улюбленим жіночим образом у поета був образ матері з дитиною. Він завжди співчував дітям, страшенно їх любив.
Отже, жіноча доля була для Тараса Шевченка перш за все трагедією особистою, проблемою, що торкнулася ніжних струн Кобзаревої душі.