Краса – це велика всепоглинаюча сила. Здається, що сама природа подбала про те, що все, що оточує людину, було красивим і приваблювало погляди. Красиве соняшникове поле, красивий ліс у своєму зеленому літньому вбранні, красива річка і красиве небо, яке віддзеркалюється у чистій і прозорій воді. Всюди є краса, яка милує око, навіть у самому, на перший погляд, потворному – у кожній живій істоті, у кожній травинці і кожному камінцю у нас під ногами. Але всю цю красу можна побачити лише тому, хто вміє розумітися з природою, тому, хто має сили на хвилинку зупинитися і уважно пригледітися до того, що нас оточує.Такими людьми були герої оповідання В. Близнеця «Звук павутинки» Льонька і його кращий друг – старий вчений Адам. Саме вони можуть бути прикладом людей, які добре розуміють красу оточуючого світу, вмиють її цінити і знають справжню силу цієї краси.Кожну дитину змалку вчать бачити красиве і творити добро, бо тільки воно розвиває і спонукає душу та думки людини до зльоту, творчості і найкращих прагнень. Ось і Льонька розуміє, що красивою є не лише природа взагалі, а й окремі речі, які були нею створені. Розуміє він і те, що красиві є тільки ті люди, які багаті своєю душевною красою, бо вони привітні і добрі, вони ніби світяться внутрішнім світлом. До такої людини й тягнеться хлопець, бо в Адамі він знайшов рідну душу, людину, яка добре розуміє внутрішній світ Льонки і спілкується з ним його ж мовою – мовою краси і мовою природи. Саме такі люди тримають нашу землю, саме на них тримається увесь світ. На мою думку, саме така краса врятує світ. Це краса чистих почуттів, краса людяності, краса думок.Внутрішня краса людини майже непомітна, здебільшого вона проявляється у вчинках людини, у її відношенні до інших і до оточуючого світу. Перш за все, краса, яка спроможна врятувати світ – це внутрішня гармонія людини із самим собою та гармонія з довкіллям. Така краса здатна руйнувати найтовстіші стіни непорозуміння, ненависті і зла. Така краса здатна зігріти усіх, хто знаходиться поряд з людиною, яка випромінює цю красу. Ось такою красою і приваблює старий та смертельно хворий Адам, а в променях його душевної гармонії знайшов притулок і дружбу незвичайний хлопчик.У повісті В. Близнеця «Звук павутинки» діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим, приваблюючим та красивим – саме таким, яким його уявляє Льонька. І я впевнена, що щира душевна краса, краса природи і можливість розуміти не тільки зовнішню красу оточуючого світу, а й внутрішню душевну красу людей, які знаходяться поряд з нами – це саме та краса, яка врятує світ.
Статтю присвячено розкриттю проблеми входження біблійного жанру псалма у слов’янський літературний простір та його трансформації в різних культурно-історичних умовах. На основі аналізу творів українських поетів ХVІІІ–ХХІ століть простежено генезу біблійного жанру псалма його рецепції, трансформації, деформації в українській літературі в контексті іншихЄвропейських літератур. Окреслено основні етапи розвитку псалмової традиції, що складають парадигму: дослівний переклад – наслідування – стилізація – варіація.Із осмисленням категорії жанру пов’язані магістральні шляхи розвитку європейського літературознавства як науки від початку її виникнення до сучасних постструктуралістських досліджень. Поняття жанру поряд із такими категоріями, як автор і стиль, завжди було однією з провідних характеристик літературного твору. Зрозуміло, що літературні жанри як явища історичні виникали, розвивалися та занепадали, відтак їх дослідження неможливе без осмислення онтологічних проблем та феноменів.
