Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.Однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.Головний герой роману — селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Виховувала хлопця баба Оришка, розповідаючи йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."Я вважаю, що на формування характеру Чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача Чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.Натомість єдиний друг Чіпки, Грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. Грицько працював не покладаючи рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. У романі образ Грицька протиставляється образові Чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.Ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика Мирона Гудзя. Його онук Максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. Навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. Одружившись із Явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, Максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки Галі поставило перед Максимом та Явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.Як не дивно, Галя, у яку закохався Чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. Вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.Прослідкувавши за долями головних героїв роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. Чіпка Варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як Чіпка. Якщо Чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для Грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі. Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.