Виконати тестові завдання. 1.Поетові байдуже, де він: а)житиме; б)зможе оселитися; в)перебуватиме в ув’язненні; г)писатиме власні твори.
2.Розмірковуючи над власною долею, Шевченку «однаковісінько», чи його: а)шануватимуть у сусідстві; б)чи хто згадає, чи забуде; в)вважатимуть за революціонера; г)твори матимуть популярність.
3.Поет виріс у неволі: а)на Аралі; б)в Петербурзі; в)між чужими; г)про що він говорить з неабиякою гордістю.
4.Помираючи, Т. Шевченко прагне все: а)із собою забрати; б)залишити у спадок рідному народові; в)своє майно знищити; г)ним написане вивезти за кордон.
5.Україну поет називає: а)приниженою; б)щасливою; в)знесиленою; г)славною.
6.Шевченко хотів, щоб батько з сином: а)молились за Вкраїну; б)захищати рідний край від ворогів; в)оберігали традиції українців; г)допомагали знедоленим.
7.Поетові не байдуже, як Україну «присплять люди»: а)ледачі; б)незграбні; в)злі; г)хитрі та улесливі.
8.Рядок, яким закінчується поезія: а) «Мені однаково, чи буду»; б) «Однаковісінько мені»; в) «Та не однаково мені»; г) «Ох, не однаково мені».
9.Про кого поет у творі зазначає: «Його замучили колись»? а)Самого себе; б)одного з видатних історичних осіб; в)борця за щасливе життя; г)в’язня Сибіру.
10.За жанровою спрямованістю «Мені однаково, чи буду» Шевченка – лірика: а)філософська; б)пейзажна; в)інтимна; г)громадянська.
11.Особливість римування у творі «Мені однаково, чи буду»: а)вільне; б)перехресне; в)кільцеве; г)суміжне.
12.Осмислюючи зміст поезії «Мені однаково, чи буду», з повним правом її можна вважати: а)дипломатичною угодою з майбутнім; б)ораторською промовою; в)полілогом; г)зверненням – попередженням.
Я считаю, что Петруся нашёл своё счастье, он преодолел препятствия, трудности, встречавшиеся на его пути. Он поборол ту злобу, тот эгоизм, с которым, как он считал, живут все слепорождённые. Слепой музыкант проделал нелёгкий путь к счастью. Но это и есть жизнь, это и есть счастье. Нужно жить, несмотря ни на что, преодолевая трудности, идти к намеченной цели. Ведь жизнь состоит в постоянном стремлении, достижении и новом стремлении. Нужно побеждать тёмные стороны своей жизни, поэтому "приходится налегать на вёсла" и идти к свету, солнцу, счастью!
У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.