Виконання завдань клоуз - тестів: 1. Тема розділу повісті «Блакитні печери» -
2. УI та IV розділах порушені проблеми ...
3. “ Чому ти так зробив, тату?”...
4. Улюбленим заняттям Славка Беркута є
5. Кожен із підлітків — однокласників шукає
себе в
6. Метою життя Славко для себе вважав ...
7. Юлькові не вистачало...
8. Причиною поразки юного фехтувальника
Є...
9. “ Буде сЗуд чи ні?” над Славком
Беркутою ...
10. Як усе було насправді
11. “Прийшла ота жінка і сказала, що він”...
12. Кінець щасливий. Немов у казці..​

старий шрам був сином паволоцького попа чепурного, вчився в київській братській школі й сам вийшов на попа. але коли піднялися козаки з гетьманом остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в україні продовжували творитися безчинства та неподобства. шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував слово боже і чабанам. побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час хмельниччини. пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — шрам. сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки петро. відчувши, що занепадає його сила, шрам зложив із себе полковництво і почав служити богові.

але знову почалися на україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. шрама мучила думка, що загине від цього україна. тому правив мирянам: “блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу! ” коли помер паволоцький полковник, шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. задумався полковник, як україну «на добру дорогу вивести». пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.

О. стороженко у своєму оповіданні повчає  читача, намагається йому прищепити риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості, людяності, ввічливості і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм…так, у творі автор зазначає: 1) «глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю». 2) «зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій павлусь. бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба». 3) «зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірше од якого-небудь бідолахи». 4) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує бога за те, що він йому послав…» 5) «не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагадує і заспокоїть…»