Виберіть правильний, на вашу думку, варіант відповіді.
1. Чиї роздуми й про кого передано в уривку «Ой ти, дівчино, з кучерявої рути-
м'яти звита та з гостролистої шельвії!»?
A) Лаврінові про Мотрю
Б) Омелькові про Мелашку
в) Марусині про Мотрю
г) Карпові про Мотрю
2. Прочитайте уривок.
Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пиль-
нує коло роботи, що й не розгинається.
Укажіть, хто й кого вихваляє в уривку.
A) Довбишиха Мотрю
Б) Омелько Мелашку
в) Кайдашиха Мотрю
г) Кайдашиха Мелашку
3. Прочитайте уривок.
Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила ... за ногу, витягла з бор-
щу та й дала драла з хати.
На місці крапок треба вставити слово
А) кабана
Б) порося
в) півня
г) блуба
Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).
Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.
Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.
Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.
Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.
Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».