Варіант 1
Початковий та середній рівень (кожна правильна відповідь 0,5б.)
1. Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" починається з:
А) прологу; Б) зав’язки; В) розв’язки; Г) епілогу.
2. Головними героями повісті М. Коцюбинського "Дорогою ціною" є:
А) Платон і Соломія; Б) Остап і Соломія;
В) Степан і Соломія; Г) Іван і Соломія.
3. Про кого йде мова: "Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком…"
А) про Остапа; Б) про Івана; В) про Соломію; Г) про цигана.
4. Хто допомагав Соломії визволяти Остапа:
А) сама визволяла; Б) цигани; В) пан; Г) Іван.
5. "Природною стихією" О. Довженка було:
А) малярство; Б) кіномистецтво;
В) музичне мистецтво; Г) вчителювання.
6. Твір "Ніч перед боєм" за жанром – це:
А) оповідання; Б) роман; В) повість; Г) казка.
7. Хто переправляє солдатів через Десну:
А) дід Платон; Б) дід Савка;
В) Петро Колодуб; Г) дід Платон і дід Савка.
8. Що сталося з дідом Савкою і дідом Платоном:
А) залишилися живі; Б) переїхали в інше місто;
В) нічого не змінилося; Г) померли.
9. Події у повісті "Шпага Славка Беркути" відбуваються у:
А) Києві; Б) Львові;
В) Харкові; Г) Чернігові.
10. Хто з учителів підтримував Славка Беркуту і став на його захист:
А) вчитель географії; Б) вчитель історії;
В) вчитель хімії; Г) вчитель біології.
11. Куди віднесли сороку з перебитим крилом герої повісті "Шпага Славка Беркути":
А) додому; Б) до сусіда;
В) до вчительки Надії Григорівни; Г) до вчителя географії.
12. Хто з однокласників вирішив помститися Славкові:
А) Стефко Вус; Б) Лілі Теслюк;
В) Юлько Ващук; Г) Василь Лопух.
Достатній рівень (кожна правильна відповідь 1б.)
1. Намалюйте словесні портрети Остапа і Соломії.
2. Яку науку намагався передати дід Платон солдатам, яких перевозив?
3. Встановіть відповідність подій повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути":
Історія з пляшкою.
Сорока з перебитим крилом.
Поранення Юлька Ващука.
Суд над Славком.
Каяття Юлька.
Відповідь:
Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.
Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
вУпродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.
Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".