Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1989), а також збірку віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987). Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів СРСР і зарубіжних країн.Російською мовою видана книжка "Лучи земли" (1960), сербохорватською— "Скіфська баба" (1981), чеською— "Над берегами вічної ріки" (1987).Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її схвильованої душі.
Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
.
.
.
Надеюсь, чем-то
Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1989), а також збірку віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987). Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів СРСР і зарубіжних країн.Російською мовою видана книжка "Лучи земли" (1960), сербохорватською— "Скіфська баба" (1981), чеською— "Над берегами вічної ріки" (1987).Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її схвильованої душі.
Мені дуже подобається ця поетеса