Еволюцiя почуття, авторське ставлення до проблеми Провiдною темою повiстi I. Франка “Перехреснi стежки” є тема кохання молодого адвоката Євгенiя Рафаловича й РеAiни Твардовськоï. Рафалович приïздить у справах в галицьке повiтове мiсто, як ми читаємо на початку твору. У цьому мiстi вiн знайомиться зi Стальським, дружиною якого є РеAiна, - юнацька любов адвоката. Розв’язкою сюжетноï лiнiï є те, що автор подає далi iсторiю любовi людей, котрi бачились востаннє 10 рокiв тому.Євгенiй познайомився з РеAiною на академiчному балу, на той час вiн був третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив РеAiну на вулицi й усвiдомлює, “що вона перестає бути для нього предметом естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як сонце, як тепло, як повiтря”. Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває “розкiшний перестрах”, котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання. Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого… Далi ми дiзнаємось, що потiм Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним нiколи ще не бувало) лекцiï, “формально уникає” РеAiни. Молодий студент безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. “У Євгенiя широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi думки”, вiн вiдчуває себе неначе в раю. Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на постiйне проживання в провiнцiю. Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï обличчi надавав ïï “виразу якоïсь тупостi й байдужостi”. Сама РеAiна каже адвокату в мiському саду: “…пора наших любощiв минула i нiяка сила не верне ïï”. Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна. Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а сама тоне в рiчцi. Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.
Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті – «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім’ю. Не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». А «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. Бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?» Справжню науку проходить Михайлик гаючи життя дорослого світу. Він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді – своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо «Гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям!»
Провiдною темою повiстi I. Франка “Перехреснi стежки” є тема кохання молодого
адвоката Євгенiя Рафаловича й РеAiни Твардовськоï. Рафалович приïздить у
справах в галицьке повiтове мiсто, як ми читаємо на початку твору. У цьому мiстi
вiн знайомиться зi Стальським, дружиною якого є РеAiна,
- юнацька любов адвоката. Розв’язкою сюжетноï лiнiï є те, що автор подає
далi iсторiю любовi людей, котрi бачились востаннє 10 рокiв тому.Євгенiй познайомився з РеAiною на академiчному балу, на той час вiн був
третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив
РеAiну на вулицi й усвiдомлює, “що вона перестає бути для нього предметом
естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як
сонце, як тепло, як повiтря”. Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï
ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише
бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває “розкiшний
перестрах”, котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання.
Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого… Далi ми дiзнаємось, що потiм
Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним
нiколи ще не бувало) лекцiï, “формально уникає” РеAiни. Молодий студент
безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. “У Євгенiя
широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi
думки”, вiн вiдчуває себе неначе в раю.
Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на
утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на
постiйне проживання в провiнцiю.
Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï
обличчi надавав ïï “виразу якоïсь тупостi й байдужостi”. Сама
РеAiна каже адвокату в мiському саду: “…пора наших любощiв минула i нiяка сила
не верне ïï”.
Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна.
Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а
сама тоне в рiчцi.
Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки
Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.