Вірш: Хотів би я жити знов у горах 2.Чому ліричний герой хотів би жити в гірській Шотландії? Чим його не влаштовує Англія? 3. Які художні засоби використані у перекладі поезії: Хотів би я жити знов у горах?
Кожному з нас неважко уявити звичайну маленьку людину, у якої маленькі життєві запити і свої особисті нехитрі прагнення. Така людина добре розумує, що їй ніколи не доведеться стати видатною та управляти долями людства, але це їй і не потрібно. Віна зі смиренністю сприймає свою долю і радіє вже тому, що у неї добра сім’я – гарні батьки та сестра. Вона любить їх, вони люблять її. Дбайлива людина, вона намагається до своїм рідним, чим може. У цієї людини є сокровенна мрія – накопичити грошей для того, щоб сплатити за навчання сестри у консерваторії. Так би і прожила ця маленька людина в міру щасливе, в міру сумне життя, не нарікаючи на долю, не прагнучи чогось недосяжного. Але ось одного разу …
У своїй новелі «Перевтілення» Ф. Кафка створює у читача незвичайну ілюзію. Навіть любов виявляється неспроможною перед обличчям неймовірної метаморфози. У казках найчастіше за потворною зовнішністю ховається прекрасна людина, а ось у «Перетворенні» лише вигляд жахливої комахи віднімає у головного героя твору Грегора Замзі право зберегти свою людську сутність.
Зрозумілий та затишний світ цього персонажу в одну мить розколюється навпіл, валиться та ховає його під своїми уламками. Неспроможною виявляється любов, обриваються усі його родинні та дружні зв’язки і на Грегора обрушується страшна самотність. Все, що залишається у його житті – це відмова. Відмова у розумінні і співчутті, роботі і грошах, людській мові і друзях. Герой стає без вини винним, а для своїх рідних перетворюється у безкорисний тягар. Тепер Грегор – нещастя, ганьба і покарання сім’ї. Незважаючи на те, що йому вдалося зберегти свою сутність, його не існує для інших, він втратив право на існування. Виявляється, що від того, який у тебе зовнішній вигляд, залежить ставлення до тебе не тільки оточуючих, але й самих рідних і близьких людей. Тому і вийшло так, що той, хто ще вчора був любимим батьком, сьогодні стає об’єктом знущання. Навіть фізичні страждання, описувані Ф. Кафкою у новелі «Перевтілення», стають тільки зовнішнім проявом нестерпних душевних мук і не затьмарюють тих духовних страждань, яких зазнає ця людина.
Але найжахливіше те, що герой твору сприймає таке до себе ставлення як належне і охоче з усіма погоджується, що винен. Винен незрозуміло як у тому, що втратив свою людську подобу. Так, як прийняв Грегор долю маленької непомітної людини, так само смиренно він прийняв і самотність, страждання, біль та смерть. Вражає майже протокольна сухість, з якою Ф. Кафка описує смерть героя новели, яка потрясає більше, ніж красномовніший художній опис: «Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, один його бік був зовсім зранений, на білих дверях утворилися потворні плями … ». Єдиним емоційним штрихом тут є епітет «потворні». Це і погляд тих, хто гає за муками комахи, яка ще недавно була людиною, і страждання героя – я потворний, я знаю, але вибачте…
Смерть Грегора виявляється позбавленням для всіх. Сім’я радіє. «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога». Бездушністю це не назвеш вже тільки тому, що мова про наявність душі у подібних людей вже не йде. Байдужість, бридливе відштовхування всіх, хто не схожий на більшість, хто не такий, як усі, ситий спокій на протязі усього життя – ось ідеал щастя для сім’ї Замзи.
Гротескно перебільшуючи деталі у своїй новелі «Перевтілення», Ф. Кафка знайшов дуже виразний символ для «інших». Читачам досить легко знайти паралелі в реальному житті, знайти подібні перетворення і такі ж самі відносини до нещасних, чимось несхожих на інших. І сьогодні тебе можуть викинути із системи суспільних і людських відносин за різні удавані «гріхи» – національність, колір шкіри, рідну мову, власні погляди, нестандартну поведінку, оригінальну творчість або політичну приналежність. Нажаль, все це може бути достатнім приводом для того, щоб натовпу відмовити тобі у праві залишатися людиною. Як ми бачимо, наш світ не дуже змінюється у кращій бік, та все залежить від нас самих, бо ми самі й є носіями моральних цінностей і людських душевних відносин у суспільстві, які потрібно прищеплювати іншим і відстоювати у будь-яких умовах.
Я цілком погоджуюся з висловленою видатним українським мислителем і громадським діячем М. Драгомановим думкою про те, що чиста справа вимагає того, щоб вона була зроблена тільки чистими руками. Приєднуючись до думки Михайла Драгоманова й ставлячи на меті довести її істинність, передусім хотіла б визначитися з тим, що я матиму на увазі під досить узагальненими й метафоричними словосполученнями «чиста справа» та «чисті руки». На мою думку, під чистою справою варто розуміти таку плановану людиною діяльність, метою якої є досягнення результатів, що принесуть як самій людині, так і всім людям загалом добро й злагоду, покращення життя, гармонію й щастя буття. Іншими словами, чиста справа — це людяна, висока справа, яка не суперечить загальноприйнятій у суспільстві моралі й має на меті збільшення добра, справедливості, гармонії й щастя в цьому світі. Під чистими ж руками слід розуміти відповідні чистій, добрій, людяній справі засоби й здійснення.
У такий б розуміючи зміст частин вислову М. Драгоманова, я запитую себе: чи добро може народитися зі зла, любов — з ненависті, людяність — з жорстокості, правда — з брехні, справедливість — з облуди? І відповідаю: категорично ні! Отже, і насправді чиста справа не може залишитися чистою, якщо вона буде зроблена не гідними засобами й бо чистота народжується лише з чистоти.
У виправданості такого твердження мене цілком переконують факти історії. Гляньмо: на початку XX століття на наших теренах починає реалізуватися одна з найпрекрасніших, як на мене, справ — побудова суспільства, заснованого на братерстві, рівності, тобто комуністичного суспільства. Чи погана це справа? В ідеалі, звичайно, ні, адже, погодьтеся, прекрасно було б жити в суспільстві, де немає нерівності й горя, визиску й знущань... Однак якими руками ця справа втілювалася? Сталінсько-єжово-беріївськими, по лікті кривавими! Закономірно виникає питання: чи залишилася ця висока справа такою ж високою після того, як її «освятили» закривавлені руки? Безперечно, ні!
Якщо справа дійсно чиста у своїй основі, то, впевнена, завжди й засоби її чесного, людського досягнення. У цьому переконує чимало зразків, поданих митцями у творах художньої літератури. Візьмімо, наприклад, історичний роман П. Куліша «Чорна рада». Один із героїв цього твору — хроніки Петро Шраменко, ставлячи на меті здійснення добрих справ, завжди дотримується принципів порядності, чесності. Навіть на підступ і жорстокість він відповідає вчинками, гідними людини з «чистими руками». У результаті йому вдається досягти бажаних результатів і стати щасливим чоловіком.
Отже, запропоновані вище міркування й приклади логічно підводять мене до висновку, що справи гідні, вартісні, чисті мають робитися винятково гідними й порядними людьми. Жодна висока ідея не може виправдати мерзенність засобів її реалізації, що з усією повнотою розумів Михайло Драгоманов, стверджуючи: «Чиста справа вимагає чистих рук».
Кожному з нас неважко уявити звичайну маленьку людину, у якої маленькі життєві запити і свої особисті нехитрі прагнення. Така людина добре розумує, що їй ніколи не доведеться стати видатною та управляти долями людства, але це їй і не потрібно. Віна зі смиренністю сприймає свою долю і радіє вже тому, що у неї добра сім’я – гарні батьки та сестра. Вона любить їх, вони люблять її. Дбайлива людина, вона намагається до своїм рідним, чим може. У цієї людини є сокровенна мрія – накопичити грошей для того, щоб сплатити за навчання сестри у консерваторії. Так би і прожила ця маленька людина в міру щасливе, в міру сумне життя, не нарікаючи на долю, не прагнучи чогось недосяжного. Але ось одного разу …
У своїй новелі «Перевтілення» Ф. Кафка створює у читача незвичайну ілюзію. Навіть любов виявляється неспроможною перед обличчям неймовірної метаморфози. У казках найчастіше за потворною зовнішністю ховається прекрасна людина, а ось у «Перетворенні» лише вигляд жахливої комахи віднімає у головного героя твору Грегора Замзі право зберегти свою людську сутність.
Зрозумілий та затишний світ цього персонажу в одну мить розколюється навпіл, валиться та ховає його під своїми уламками. Неспроможною виявляється любов, обриваються усі його родинні та дружні зв’язки і на Грегора обрушується страшна самотність. Все, що залишається у його житті – це відмова. Відмова у розумінні і співчутті, роботі і грошах, людській мові і друзях. Герой стає без вини винним, а для своїх рідних перетворюється у безкорисний тягар. Тепер Грегор – нещастя, ганьба і покарання сім’ї. Незважаючи на те, що йому вдалося зберегти свою сутність, його не існує для інших, він втратив право на існування. Виявляється, що від того, який у тебе зовнішній вигляд, залежить ставлення до тебе не тільки оточуючих, але й самих рідних і близьких людей. Тому і вийшло так, що той, хто ще вчора був любимим батьком, сьогодні стає об’єктом знущання. Навіть фізичні страждання, описувані Ф. Кафкою у новелі «Перевтілення», стають тільки зовнішнім проявом нестерпних душевних мук і не затьмарюють тих духовних страждань, яких зазнає ця людина.
Але найжахливіше те, що герой твору сприймає таке до себе ставлення як належне і охоче з усіма погоджується, що винен. Винен незрозуміло як у тому, що втратив свою людську подобу. Так, як прийняв Грегор долю маленької непомітної людини, так само смиренно він прийняв і самотність, страждання, біль та смерть. Вражає майже протокольна сухість, з якою Ф. Кафка описує смерть героя новели, яка потрясає більше, ніж красномовніший художній опис: «Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, один його бік був зовсім зранений, на білих дверях утворилися потворні плями … ». Єдиним емоційним штрихом тут є епітет «потворні». Це і погляд тих, хто гає за муками комахи, яка ще недавно була людиною, і страждання героя – я потворний, я знаю, але вибачте…
Смерть Грегора виявляється позбавленням для всіх. Сім’я радіє. «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога». Бездушністю це не назвеш вже тільки тому, що мова про наявність душі у подібних людей вже не йде. Байдужість, бридливе відштовхування всіх, хто не схожий на більшість, хто не такий, як усі, ситий спокій на протязі усього життя – ось ідеал щастя для сім’ї Замзи.
Гротескно перебільшуючи деталі у своїй новелі «Перевтілення», Ф. Кафка знайшов дуже виразний символ для «інших». Читачам досить легко знайти паралелі в реальному житті, знайти подібні перетворення і такі ж самі відносини до нещасних, чимось несхожих на інших. І сьогодні тебе можуть викинути із системи суспільних і людських відносин за різні удавані «гріхи» – національність, колір шкіри, рідну мову, власні погляди, нестандартну поведінку, оригінальну творчість або політичну приналежність. Нажаль, все це може бути достатнім приводом для того, щоб натовпу відмовити тобі у праві залишатися людиною. Як ми бачимо, наш світ не дуже змінюється у кращій бік, та все залежить від нас самих, бо ми самі й є носіями моральних цінностей і людських душевних відносин у суспільстві, які потрібно прищеплювати іншим і відстоювати у будь-яких умовах.
У такий б розуміючи зміст частин вислову М. Драгоманова, я запитую себе: чи добро може народитися зі зла, любов — з ненависті, людяність — з жорстокості, правда — з брехні, справедливість — з облуди? І відповідаю: категорично ні! Отже, і насправді чиста справа не може залишитися чистою, якщо вона буде зроблена не гідними засобами й бо чистота народжується лише з чистоти.
У виправданості такого твердження мене цілком переконують факти історії. Гляньмо: на початку XX століття на наших теренах починає реалізуватися одна з найпрекрасніших, як на мене, справ — побудова суспільства, заснованого на братерстві, рівності, тобто комуністичного суспільства. Чи погана це справа? В ідеалі, звичайно, ні, адже, погодьтеся, прекрасно було б жити в суспільстві, де немає нерівності й горя, визиску й знущань... Однак якими руками ця справа втілювалася? Сталінсько-єжово-беріївськими, по лікті кривавими! Закономірно виникає питання: чи залишилася ця висока справа такою ж високою після того, як її «освятили» закривавлені руки? Безперечно, ні!
Якщо справа дійсно чиста у своїй основі, то, впевнена, завжди й засоби її чесного, людського досягнення. У цьому переконує чимало зразків, поданих митцями у творах художньої літератури. Візьмімо, наприклад, історичний роман П. Куліша «Чорна рада». Один із героїв цього твору — хроніки Петро Шраменко, ставлячи на меті здійснення добрих справ, завжди дотримується принципів порядності, чесності. Навіть на підступ і жорстокість він відповідає вчинками, гідними людини з «чистими руками». У результаті йому вдається досягти бажаних результатів і стати щасливим чоловіком.
Отже, запропоновані вище міркування й приклади логічно підводять мене до висновку, що справи гідні, вартісні, чисті мають робитися винятково гідними й порядними людьми. Жодна висока ідея не може виправдати мерзенність засобів її реалізації, що з усією повнотою розумів Михайло Драгоманов, стверджуючи: «Чиста справа вимагає чистих рук».