Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не називав.У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлопець цей надзвичайно відчайдушний і енергійний, зазвичай він і стає ініціатором різноманітних вигадок і бешкетів, у яких завжди приймає участь і його ліпший товариш Павлуша. Ява то вигадує про метро під Васюківкою, то влаштовує бій биків, то організовує шкільний театр. Незважаючи на всі бешкети Яви, цей хлопець здатний і на серйозні вчинки. Наприклад, коли йому знадобилося перездавати екзамен, він знайшов в собі сили все літо готуватися до перездачі, ховаючись на вигаданому ним самим острові і вважаючи себе «Робінзоном Кукурузо».
Джерелом художньої образності є оточуючий світ, який освоюється в різних формах, що нарощує рівень його людськості. Поряд з мистецтвом чи не найпотужнішим такого олюднення виступає наука. їх співставлення має давню традицію, що сформувалась на ґрунті порівняння їх пізнавальних можливостей. Між полюсами їх ототожнення і протиставлення окреслились різні підходи.
Перш ніж було з'ясовано, що пізнання в мистецтві не є виключно формою здобування знань, а специфічність художніх і наукових пізнавальних засобів свідчить про їх самодостатність, питання вирішувалось "технологічно" - через порівняння гносеологічних моделей: "почуття - образ" / "думка - поняття", суб'єктивність / об'єктивність, емоційна насиченість / емоційна нейтральність, особистісна позначеність продукту / знеособленість отриманого результату тощо. Сьогодні воно трансформовано у проблему художнього мислення, що вивчається естетикою як процес формування особливої - образної - картини світу. Головна її специфіка полягає в тому, що збагнутий смисл обов'язково позначений відношенням до нього. Виражаючись через переживання, це відношення спрямовує людину на певний шлях взаємодії із сущим та на його перетворення.
Перш ніж було з'ясовано, що пізнання в мистецтві не є виключно формою здобування знань, а специфічність художніх і наукових пізнавальних засобів свідчить про їх самодостатність, питання вирішувалось "технологічно" - через порівняння гносеологічних моделей: "почуття - образ" / "думка - поняття", суб'єктивність / об'єктивність, емоційна насиченість / емоційна нейтральність, особистісна позначеність продукту / знеособленість отриманого результату тощо. Сьогодні воно трансформовано у проблему художнього мислення, що вивчається естетикою як процес формування особливої - образної - картини світу. Головна її специфіка полягає в тому, що збагнутий смисл обов'язково позначений відношенням до нього. Виражаючись через переживання, це відношення спрямовує людину на певний шлях взаємодії із сущим та на його перетворення.