Розглянувши фольклорно-міфологічну систему «Лісової пісні» у контексті світових міфів, автор йде далі від своїх попередників у розшифруванні скомплікованої символіки твору. І все ж в цілому проблема синтезу засобів художнього мислення автора та фольклорно-міфологічної структури у драмі-феєрії Лесі Українки не знайшли достатнього висвітлення. Причиною є багатоаспектність проблеми вивчення джерел Лесиного шедевру: у сферу наукового обігу потрапляють нові матеріали, удосконалюється методологія дослідження. Оскільки цей унікальний твір Лесі Українки виник внаслідок синтезу досягнень рідної культури, книжної та уснопоетичної, і світової літератури, а також внутрішньої художньої еволюції автора, то для глибшого й повнішого розуміння його тексту та мікрообразів пропонуємо таку систематизацію джерел:
Історія написання й видання бурлескно-травестійної за
жанром поеми І. Котляревського "Енеїда" досить складна та
цікава. Водночас вона засвідчує глибоку повагу духовних
пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії.
Більше двох десятків років працював І. Котляревський над
поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це
зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив
письменник.
Літературну діяльність І.П. Котляревський розпочав у надто
складний для України час. Це була епоха, коли, за словами О.І.
Білецького, історичні обставини поставили під знак питання
майбутнє української мови та й усієї української культури.
Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв
українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було
зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо,
юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні, що
призвело до різкого класового розшарування серед українців.
Цариця Катерина II за відповідні "послуги" щедро наділяла
українських чиновників дворянськими званнями та землями
разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених
поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й
чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української
інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї
національності, культури, мови. Українська освіта, книга, мова,
культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале,
"мужицьке". Українській літературі загрожувала втрата
оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному
крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які
ставали на захист духовних цінностей народу. Так з'явився в нас
письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його
громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду,
ідеї гуманізму та демократизму продовжив І.П. Котляревський.
А в геніальних творах Т.Г. Шевченка український народ
заговорив українською мовою на повен голос. Після появи
"Кобзаря" взагалі марними стали потуги великодержавників
відмовити українцям у праві на існування нації, мови, історії,
держави.
Кожна історична епоха чи доба характеризується
особливостями свого мистецтва, його певними рисами,
новаторським характером тощо. Але, як правило, це мистецтво
завжди базується на попередніх досягненнях, які нові покоління
митців критично осмислюють, аналізують, наповнюють новим
змістом та оригінальними формами. Так і творчість І.П.
Котляревського зросла на досягненнях світової та української
літератури ХVIII століття, які він добре знав.
Літературна доля "Енеїди" була досить складною. Працювати
над нею І.П. Котляревський почав у пору вчителювання в
поміщицьких родинах. Життя в селах, близьке спілкування з селянами дали йому змогу глибоко вивчити народні звичаї, побут,
обряди, пісні, говірки. Цей духовний арсенал буде сповна
використаний не тільки в "Енеїді", але й у драматичних творах.
Основою для "Енеїди" І. Котляревського стала однойменна
поема Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до нашої ери). Імовірно,
що цей твір І. Котляревський прочитав, ще навчаючись у Полтавській семінарії. Учні цього закладу вивчали твори Горація,
Вергілія, Овідія, Ломоносова, Тредіаковськоґо, Сумарокова, а
також самі писали поетичні твори. Писав їх і І. Котляревський.
Напевне, це дало підставу П. Кулішеві стверджувати, що «Енеїду»
І. Котляревський почав писати ще в семінарії. Однак цю думку
спростовує лист І.П. Котляревського до російського письменника
М.І. Гнєдича від 27 грудня 1821 року. У ньому автор невмирущого
твору просив М. Гнєдича знайти в Петербурзі видавця для
"Енеїди" і запевняв, що "...Вы чрез сие сделаетесь моим
благотворителем, и я Вашим пособием вкусил бы плоды
двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов... Я
над малороссийской "Энеидой” 26 лет баюшки баю, а, надеюсь,
что воскреснет...". Отже, початком праці І. Котляревського над
"Енеїдою" є 1794 рік.
Объяснение: