В.Чемемис "Вітька + Галя,або повість про перше кохання" 1.Укажіть персонажа, який звертається до героя твору зі словами "Пора вставати,Вітю. Твій час настав. А ти все ще спиш із гарячим піском на животі,закоханий мій мужчино 14 неповних років" 2.Уставте пропущений в реченні числівник. Слова Федора Котигорошка "Коли любиш-так жинись,а не любиш-відступись" є епіграфом до частини твору. 3.Кого у повісті "Вітька+Галя,або повість про перше кохання" називали Тиліхвоном? 4.Визначте роль художньо-виражальних засобів для передачі почуттів парубка у наведеному фрагменті твору: "І на воротях - Галя.Ні, не Галя,а ясне сонце. І Вітька в першу мить зажмурюється од дівочої посмішки.
Объяснение:
Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше від водив зграю.
Біля озера вовк зустрічає мисливця, вибиває рушницю і заганяє по шию у воду.
З того часу мисливець Чепіжний мріє спіймати Сіроманця. З області приїхали на підмогу інші мисливці.
Стривожений останніми подіями хлопець Сашко не пішов до школи, а подався до лісу. Тут на стежці він зустрів Сіроманця. З переляку оторопів. Та коли вовк дружелюбно його лизнув, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями. Так вони познайомились. Сашко вирішує переховати вовка на глинищах. То було занедбане і заросле бур'янами місце, там колись добували глину для хат.
Для друзів настали дні щастя й тривог. Одного разу Сашко приніс Сіроманцю журнал з кольоровими зображенням тварин. Коли вовк не зреагував на картинки, хлопець зрозумів, що він сліпий.
Та одного дня Сіроманець не зустрів Сашка. По селі уже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями упіймали вовка.
Уночі Сашко іде до кузні, щоб визволити Сіроманця. Винахідливий та спритний хлопець по бересту заліз на дах, потім у кузню, ножем відрізав брезентовий пояс, якою скували тварину. «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» - ці слова назавжди закарбуються у пам'яті.
Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, вирвався на волю. Вовк біг у степ. Подалі від мисливців. Знайшов пристанище на полігоні, призвичаївся до життя льотчиків, котрі тренувалися там. Ніхто його не бачив. Коли прилетіли ворони, він прикинувся мертвим, щоб вполювати здобич.
Та біда прийшла раптово з холодною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його знесиленого знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк мирно живе серед людей. Особливо тварина потоваришувала з Андрійком. Одного дня хлопець зі Сіроманцем вирушають на прогулянку. У дорозі їх застала заметіль. Вовк вириває на снігу яму, щоб заховати Андрійка від пронизливого вітру. Завиває з надією та радістю, щоб подати людям сигнал. Коли льотчики знаходять Андрійка, він лежав на спині тварини.
З приходом весни, вовка щось бентежило. Сашко теж сумував, навіть почав гірше вчитись.
Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко несе замітку Чепіжному. Мисливець повинен зрозуміти, що Сіроманець незвичайний, він уміє жити з людьми. Та Чепіжного не змінити, він ненавидить тварину. Їде за нею в частину, але вовка там уже не було. Хлопець радіє, сподіваючись, що вовк повернеться до нього. Дійсно, на лісовій стежці Сашко знову зустрічає свого Сіроманця.
Якось на уроці вчителька розповідала про очну клініку імені Філатова в Одесі. Хлопець вирішує вилікувати там друга. Вони самі подаються в далеку дорогу.
Прийшовши до клініки, хлопець наказує вовкові чекати його, а сам заходить у клініку.
Раптом міські собаки вчули вовка. Коли вони накинулись на Сіроманця його вовчий інстинкт. Він розкидав ненависних собак і помчав куди очі бачать.
Змучений дорогою, втратою друга, Сіроманець ішов добровільно до мисливців. На його щастя, їх не було.
Сашко довго шукав друга, та все марно. Додому він повернувся автобусом один.
Сіроманець бавився серед степової природи і згадував слова Сашка, почуті в кузні.
Тематика твору: щира дружба робить чудеса.
Носії добра – Сашко, Сіроманець, льотчики, Андрійко, Галя Грушецька, батьки хлопчика.
Носії зла – Чепіжний, Побігайло, Шевчук.
Повість вчить дружити, допомагати слабшим, відстоювати свою думку, бути самостійним та відповідальним.
Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – вовк Сіроманець.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – Сашко, Галя, батьки Сашка, Чепіжний та інші мисливці, льотчики, Андрійко, Галя Грушецка, учителька.
Образ романа "Сто тисяч" це протилежність його батьку Герасиму
Роман - молодий та вродливий парубок
Який не пішов в батька, роботящий, розумний, привітний,але діяльность батька дала про себе знати
Роман навіть згоджується шукати скарб з Бонавентуробєю
Цитати про Романа:
1)Роман про Копача
"наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах кажуть прокопав... І все він зна - тілько нічого не робе"
2)Розмова Герасима з сином Романом
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дівка…
Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в’язне, а потім плати.
Роман. Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких – вона дівчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
Герасим. До душі, та не до кишені.”
3) Розмова Романа з Мотрею
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…
Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить.)
Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.
Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
Герасим. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість.
Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.
Герасим. А нас хіба не били? Били й нас.
Копач. Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка – цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба – саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову – знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…