Сашко Фадійчук – один з головних героїв повісті Марини Павленко. Він колишній сусід Софійки. Цей хлопець, на відміну од Вадима, живе бідно і змушений підробляти роздрібною торгівлею. Хлопчик погано вчиться, бо вже змалечку має допомагати мамі прогодувати малих сестричок, яких дуже любить. Цей герой наділений високими моральними якостями.
Сашко – безкорисливий, завжди готовий прийти на до своїй подружці Софійці, виявляючи при цьому рішучість і безстрашність. Вадим називає його «бомжиком», але Сашкові щирість і відданість схиляють симпатії читачів на його бік. Сашко – позитивний персонаж, він любить Софійку, усіляко підтримує і допомагає в її пошуках. Сашко зневажає Вадима. Риси характеру Сашка: працьовитий, сумлінний, відповідальний У кінці повісті, будучи дорослим, Сашко став власником ресторану «Русалонька»
Зухвалий, зарозумілий Вадим – Софійчин однокласник. Його виховує бабуся, з якою хлопець поводиться нечемно. Попри матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самотність і безпорадність. Вадим не любить вчитися, школа для нього — розвага. Вадим зневажає Сашка, називає його «бомжиком». Він поводиться з усіма як крутій та нахаба, товаришує із правопорушниками та злочинцями. Він ще дитина, але вже має шкідливі звички – палить, краде. Софійка, побачивши невідомий їй до того бік життя хлопця, вирішила зарадити його біді. Але Вадим сприймає як належне намагання закоханої Русалоньки до йому зняти родове прокляття. Те, що він не здатен на щирі почуття, яскраво засвідчує подорож Софійки у майбутнє, куди її випадково переносить шафа на останніх сторінках твору. Він вдячний Софійці, але не за те, що вона позбавила його від родового прокляття, а за те, що тато купив йому мотоцикла.
Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
Навряд чи варто сперечатися з тим, що Тарас Шевченко вважав проблему материнства однією з найсерйозніших проблем суспільства, в якому він жив. У цьому немає нічого дивного, особливо якщо врахувати, яка доля була у самого цього українського автора. У молодому віці він втратив маму, вона померла, а тому йому було набагато важче, а мачуха його зовсім не любила. У той же час протягом свого життя він бачив, як важко доводиться жінкам, як сильно вони відірвані від своїх дітей, які негативні наслідки все це має.
Одна з найбільш трагічних героїнь твору Шевченка Катерина з однойменної поеми народила сина не просто поза шлюбом, але ще й від москаля, тобто від ворога. За це вона отримала важку кару – її прогнали з дому батьки. Пізніше, коли вона відшукала москаля, він не захотів бачити ні її, ні дитини, після чого вона покінчила життя самогубством, а свою дитину залишила напризволяще.
У подібній ситуації опинилася і Ганна, головна героїня поеми «Наймичка». Вона теж народила дитину, сина, поза шлюбом. Вона розуміла, що її саму та її дитину чекає ганьба, але їй вдалося придумати набагато більш оптимальний вихід, ніж Катерині з однойменного твору.
Ганна знала, де живе сім’я, яка завжди дуже хотіла дітей, але не могла їх мати. Саме цій сім’ї Ганна і підкинула малюка. Природно, сім’я ця була дуже рада знахідці, прийняла малюка з любов’ю. Але Ганна не могла залишатися далеко від дитини, тому вона запропонувала свої безкоштовні послуги у якості наймички. Таким чином, вона змогла доглядати за своїм хлопчиком в таємниці. Він виріс красивим і щасливим, лише перед самою своєю смертю Ганна зізналася йому, що вона його справжня мама.
На відміну від сина Ганни, син Катерини після смерті матері зміг трудитися лише на найгіршій тодішній роботі – він був поводирем для сліпих людей. Навряд чи він міг сподіватися на те, що він виросте, стане успішним і красивим чоловіком і одружиться. Втім, навряд чи варто надто звинувачувати Катерину в цьому. Звичайно, вона була менш кмітливою і розумною, ніж Ганна, в іншому випадку вона змогла б знайти якийсь подібний вихід. Але все-таки вона теж була люблячою матір’ю. Вона не змогла залишитися в живих через свою надмірну емоційність і віру в людство. Катерина наївно вважала, що москаль не відвернеться від своєї дитини, зможе прийняти хлопчика. Але коли він відмовився від цього, Катерина була просто вбита морально і в пориві цих емоцій скоїла суїцид.
Образи Катерини та Ганни цікаві по-своєму. Тарас Шевченко був дійсно стурбований важкими долями матерів, особливо тих, які народили дітей поза шлюбом. За великим рахунком, обидві описані ним жінки були нещасні, але одна з них все-таки змогла зробити кращою долю свого сина.
Сашко Фадійчук – один з головних героїв повісті Марини Павленко. Він колишній сусід Софійки. Цей хлопець, на відміну од Вадима, живе бідно і змушений підробляти роздрібною торгівлею. Хлопчик погано вчиться, бо вже змалечку має допомагати мамі прогодувати малих сестричок, яких дуже любить. Цей герой наділений високими моральними якостями.
Сашко – безкорисливий, завжди готовий прийти на до своїй подружці Софійці, виявляючи при цьому рішучість і безстрашність. Вадим називає його «бомжиком», але Сашкові щирість і відданість схиляють симпатії читачів на його бік. Сашко – позитивний персонаж, він любить Софійку, усіляко підтримує і допомагає в її пошуках. Сашко зневажає Вадима. Риси характеру Сашка: працьовитий, сумлінний, відповідальний У кінці повісті, будучи дорослим, Сашко став власником ресторану «Русалонька»
Зухвалий, зарозумілий Вадим – Софійчин однокласник. Його виховує бабуся, з якою хлопець поводиться нечемно. Попри матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самотність і безпорадність. Вадим не любить вчитися, школа для нього — розвага. Вадим зневажає Сашка, називає його «бомжиком». Він поводиться з усіма як крутій та нахаба, товаришує із правопорушниками та злочинцями. Він ще дитина, але вже має шкідливі звички – палить, краде. Софійка, побачивши невідомий їй до того бік життя хлопця, вирішила зарадити його біді. Але Вадим сприймає як належне намагання закоханої Русалоньки до йому зняти родове прокляття. Те, що він не здатен на щирі почуття, яскраво засвідчує подорож Софійки у майбутнє, куди її випадково переносить шафа на останніх сторінках твору. Він вдячний Софійці, але не за те, що вона позбавила його від родового прокляття, а за те, що тато купив йому мотоцикла.
Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
Навряд чи варто сперечатися з тим, що Тарас Шевченко вважав проблему материнства однією з найсерйозніших проблем суспільства, в якому він жив. У цьому немає нічого дивного, особливо якщо врахувати, яка доля була у самого цього українського автора. У молодому віці він втратив маму, вона померла, а тому йому було набагато важче, а мачуха його зовсім не любила. У той же час протягом свого життя він бачив, як важко доводиться жінкам, як сильно вони відірвані від своїх дітей, які негативні наслідки все це має.
Одна з найбільш трагічних героїнь твору Шевченка Катерина з однойменної поеми народила сина не просто поза шлюбом, але ще й від москаля, тобто від ворога. За це вона отримала важку кару – її прогнали з дому батьки. Пізніше, коли вона відшукала москаля, він не захотів бачити ні її, ні дитини, після чого вона покінчила життя самогубством, а свою дитину залишила напризволяще.
У подібній ситуації опинилася і Ганна, головна героїня поеми «Наймичка». Вона теж народила дитину, сина, поза шлюбом. Вона розуміла, що її саму та її дитину чекає ганьба, але їй вдалося придумати набагато більш оптимальний вихід, ніж Катерині з однойменного твору.
Ганна знала, де живе сім’я, яка завжди дуже хотіла дітей, але не могла їх мати. Саме цій сім’ї Ганна і підкинула малюка. Природно, сім’я ця була дуже рада знахідці, прийняла малюка з любов’ю. Але Ганна не могла залишатися далеко від дитини, тому вона запропонувала свої безкоштовні послуги у якості наймички. Таким чином, вона змогла доглядати за своїм хлопчиком в таємниці. Він виріс красивим і щасливим, лише перед самою своєю смертю Ганна зізналася йому, що вона його справжня мама.
На відміну від сина Ганни, син Катерини після смерті матері зміг трудитися лише на найгіршій тодішній роботі – він був поводирем для сліпих людей. Навряд чи він міг сподіватися на те, що він виросте, стане успішним і красивим чоловіком і одружиться. Втім, навряд чи варто надто звинувачувати Катерину в цьому. Звичайно, вона була менш кмітливою і розумною, ніж Ганна, в іншому випадку вона змогла б знайти якийсь подібний вихід. Але все-таки вона теж була люблячою матір’ю. Вона не змогла залишитися в живих через свою надмірну емоційність і віру в людство. Катерина наївно вважала, що москаль не відвернеться від своєї дитини, зможе прийняти хлопчика. Але коли він відмовився від цього, Катерина була просто вбита морально і в пориві цих емоцій скоїла суїцид.
Образи Катерини та Ганни цікаві по-своєму. Тарас Шевченко був дійсно стурбований важкими долями матерів, особливо тих, які народили дітей поза шлюбом. За великим рахунком, обидві описані ним жінки були нещасні, але одна з них все-таки змогла зробити кращою долю свого сина.