Уявити ситуацію і написати діалог який би міг відбутися між Олесем з оповідання Григора Тютюнника "Дивак" і Сашком з повісті Миколи Вінграновського "Сіроманець
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Проблеми моралі в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні»
Кіноповість «Україна в огні» вперше побачила світ лише 1990 року, хоч була написана ще 1943 р. Чому ж так довго забороняли цей твір? Перш за все тому, що проблеми моралі та історії в цьому творі подано з погляду загальнолюдського, а не з точки зору панівної тоді комуністичної ідеології. Чи не вперше в радянській літературі письменник піддав сумніву політику Сталіна, його непогрішимість, адже незважаючи на багатослівні заяви щодо готовності до війни, країна опинилася беззахисною перед ворогом.
«Україна в огні» — це повість про те, як у вогні війни гартувалися характери, як укріплювалася людяна мораль, що грунтувалася на одвічних національних і християнських засадах, як руйнувалися тимчасові моральні постулати, бо не витримували випробувань війни. Найяскравіше ці проблеми виявилися у ставленні до Батьківщини і до жінки. Багато прикладів високого духу показала ця війна, але скільки людського бруду вона виявила! Про причини цього найточніше говорять вороги — батько й син фон Краузи. Старий фон Крауз зауважив, що в людей, які вміють і боротися, і вмирати гідно, є «ахілесова п'ята»: «Ці люди абсолютно позбавлені вміти прощати одне одному навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників». Довженкові боліла страшна суть цих слів, тому він і висловився так категорично. Україна вже давно була у вогні бездуховності, бо відкинула вічні цінності. Ось чому так безжально судили люди один одного. Особливо яскраво це виявилося у ставленні до тих, хто залишився на окупованій території. Система була безжальна, ще багато років після війни в усіх анкетах містилося оце болюче питання щодо перебування, в окупації. Що вже говорити про ті часи! Та Довженко мав свою думку. Хіба хтось із них, тих жінок, дітей, старих волів залишатися в окупації? Тому горда й неприступна Олеся Запорожець пропонує Василеві Кравчині переночувати з нею, бо він свій, бо він зрозуміє, як страшно їй, дівчині залишатися серед безжальних ворогів, адже свої відступають. Василь увібрав у себе високу мораль свого народу, і сором палив його за цей відступ, за те, що залишають жінок на поталу ворогові. Він і сам через усю війну проніс пам'ять і любов до випадкової української дівчини Олесі, яка довірливо віддала йому цноту і подарувала перший цвіт кохання. Він багато разів чув на тій війні легковажні й презирливі слова солдатів щодо жінок, у тому числі й тих, що залишилися в окупації, та щоразу різко обривав ці розмови, соромлячи «героїв». Адже вони були серед своїх, їхнє життя, хай і сповнене втрат і страждань, було уже ж простіше, ніж у беззахисних перед ворогом жінок і дітей, які опинилися сам на сам зі своїми проблемами. Отож уперше в радянській літературі автор повісті подає іншу точку зору на мораль — людяну, сповнену християнської любові і прощення.
Отже, проблеми моралі, розглянуті у повісті «Україна в огні», до зрозуміти всю глибину горя війни і побачити велич душі співвітчизників Довженка.
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Проблеми моралі в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні»
Кіноповість «Україна в огні» вперше побачила світ лише 1990 року, хоч була написана ще 1943 р. Чому ж так довго забороняли цей твір? Перш за все тому, що проблеми моралі та історії в цьому творі подано з погляду загальнолюдського, а не з точки зору панівної тоді комуністичної ідеології. Чи не вперше в радянській літературі письменник піддав сумніву політику Сталіна, його непогрішимість, адже незважаючи на багатослівні заяви щодо готовності до війни, країна опинилася беззахисною перед ворогом.
«Україна в огні» — це повість про те, як у вогні війни гартувалися характери, як укріплювалася людяна мораль, що грунтувалася на одвічних національних і християнських засадах, як руйнувалися тимчасові моральні постулати, бо не витримували випробувань війни. Найяскравіше ці проблеми виявилися у ставленні до Батьківщини і до жінки. Багато прикладів високого духу показала ця війна, але скільки людського бруду вона виявила! Про причини цього найточніше говорять вороги — батько й син фон Краузи. Старий фон Крауз зауважив, що в людей, які вміють і боротися, і вмирати гідно, є «ахілесова п'ята»: «Ці люди абсолютно позбавлені вміти прощати одне одному навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників». Довженкові боліла страшна суть цих слів, тому він і висловився так категорично. Україна вже давно була у вогні бездуховності, бо відкинула вічні цінності. Ось чому так безжально судили люди один одного. Особливо яскраво це виявилося у ставленні до тих, хто залишився на окупованій території. Система була безжальна, ще багато років після війни в усіх анкетах містилося оце болюче питання щодо перебування, в окупації. Що вже говорити про ті часи! Та Довженко мав свою думку. Хіба хтось із них, тих жінок, дітей, старих волів залишатися в окупації? Тому горда й неприступна Олеся Запорожець пропонує Василеві Кравчині переночувати з нею, бо він свій, бо він зрозуміє, як страшно їй, дівчині залишатися серед безжальних ворогів, адже свої відступають. Василь увібрав у себе високу мораль свого народу, і сором палив його за цей відступ, за те, що залишають жінок на поталу ворогові. Він і сам через усю війну проніс пам'ять і любов до випадкової української дівчини Олесі, яка довірливо віддала йому цноту і подарувала перший цвіт кохання. Він багато разів чув на тій війні легковажні й презирливі слова солдатів щодо жінок, у тому числі й тих, що залишилися в окупації, та щоразу різко обривав ці розмови, соромлячи «героїв». Адже вони були серед своїх, їхнє життя, хай і сповнене втрат і страждань, було уже ж простіше, ніж у беззахисних перед ворогом жінок і дітей, які опинилися сам на сам зі своїми проблемами. Отож уперше в радянській літературі автор повісті подає іншу точку зору на мораль — людяну, сповнену християнської любові і прощення.
Отже, проблеми моралі, розглянуті у повісті «Україна в огні», до зрозуміти всю глибину горя війни і побачити велич душі співвітчизників Довженка.