Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало, Іван Драч, Вілен Барський, Роман Іваничук, Ірина та Ігор Калинці, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Борис Мамайсур, Юрій Мушкетик, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук; художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Борис Плаксій, Віктор Зарецький, В.Кушнір, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Стефанія Шабатура; режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Лесь Танюк;
Перекладачі Григорій Кочур та Микола Лукаш.
Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження укр. мови та культури. У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне укр. суспільство. На початку 1960 р. діяли клуби творчої молоді — київський «Сучасник» і львівський «Пролісок», які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.
Ява(насправді його звали Іваном) і Павлуша друзі-нерозлийвода. За темпераментом характеру вони не дуже подібні, проте Іван більш вигадливий і веде за собою друга. Його фантазії немає кінця, а бурхлива уява змушує придумувати такі " викаблуки",що потім дорослі не знають, що робити:плакати чи сміятися. Та і бешкетували хлопці не тому, щоби зробити зло, а щоби бути відомими, і щоби слава про них гриміла навколишніми селами. Побачивши у Києві метро, хлопчики вже самі його риють під свинарником, а корову Контрибуцію змусили взяти участь у справжньому родео.
Проте ми бачимо, що хлопчики, незважаючи на непосидючість і бешкетливість, надзвичайно добрі і співчутливі. Коли вони почули, що із криниці доноситься щеняче скигління, навіть не задумуючись, рішили врятувати тваринку.
Якщо Ява завжди знаходиться у пошуку, що б ще таке придумати.., то Палуша, навпаки, дуже врівноважений, спокійний і серйозний,а проте завжди підтримує другові витівки.
Мабуть, автор, зображаючи Івана, нагородив його багатьма своїми власними рисами характеру, навіть волосся йому придумав руде, яке мав у дитинстві сам.
Объяснение:
Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало, Іван Драч, Вілен Барський, Роман Іваничук, Ірина та Ігор Калинці, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Борис Мамайсур, Юрій Мушкетик, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук; художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Борис Плаксій, Віктор Зарецький, В.Кушнір, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Стефанія Шабатура; режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Лесь Танюк;
Перекладачі Григорій Кочур та Микола Лукаш.
Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження укр. мови та культури. У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне укр. суспільство. На початку 1960 р. діяли клуби творчої молоді — київський «Сучасник» і львівський «Пролісок», які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.
Відповідь:
Ява(насправді його звали Іваном) і Павлуша друзі-нерозлийвода. За темпераментом характеру вони не дуже подібні, проте Іван більш вигадливий і веде за собою друга. Його фантазії немає кінця, а бурхлива уява змушує придумувати такі " викаблуки",що потім дорослі не знають, що робити:плакати чи сміятися. Та і бешкетували хлопці не тому, щоби зробити зло, а щоби бути відомими, і щоби слава про них гриміла навколишніми селами. Побачивши у Києві метро, хлопчики вже самі його риють під свинарником, а корову Контрибуцію змусили взяти участь у справжньому родео.
Проте ми бачимо, що хлопчики, незважаючи на непосидючість і бешкетливість, надзвичайно добрі і співчутливі. Коли вони почули, що із криниці доноситься щеняче скигління, навіть не задумуючись, рішили врятувати тваринку.
Якщо Ява завжди знаходиться у пошуку, що б ще таке придумати.., то Палуша, навпаки, дуже врівноважений, спокійний і серйозний,а проте завжди підтримує другові витівки.
Мабуть, автор, зображаючи Івана, нагородив його багатьма своїми власними рисами характеру, навіть волосся йому придумав руде, яке мав у дитинстві сам.