У гості до Череваня, грошовитого пана із козацтва, приїздять його старий знайомий паволоцький полковник Шрам із сином Петром. Так вийшло, що після Хмельниччини бравий козарлюга Шрам став попом. Але знову почалися в Україні негаразди, і Шрама обрали полковником. Тому Шрам одночасно був і панотцем і полковником. За обідом з’ясувалось, що Шрам їде в Переяслав до Сомка, бо хоче підтримати його в боротьбі за гетьманство.
Поки чоловіки розмовляли, Петро познайомився з Череванихою та її дочкою Лесею. Закохався козак, але виявилося, що Леся вже майже просватана. Черевані разом із Шрамками їдуть до Києва. У місті на Лесю задивляється здоровенний козак, що разом зі своїм побратимом наздогнав карету з жінками. Запорожці розмовляють про красу дівчини, і велетень обіцяє викрасти Лесю.
Скоро Петро дізнався, що красуня Леся просватана за Сомка. Та не про це зараз розмовляють старий Шрам й Сомко, що зустрілися в Києві. Переживає полковник Шрам за Україну та її єдність, а Сомко заспокоює його, говорячи, що вся старшина від Самари до Глухова зве його гетьманом і присяглася слухати його. Раптом під вікном почулося: «Тугу-тугу!» — так віталися запорожці. До хати зайшов Кирило Тур, той самий козарлюга, що збирався викрасти Лесю. Пообіцяв він це й зараз.
До півночі хропіли вже всі козаки. Не спав один Петро Шраменко. Раптом почув — тупотять коні. Поки роздумував Петро, що робити, знову почувся кінський тупіт. Це Кирило Тур таки викрав дівчину. Петро кинувся за ним рятувати Лесю. Наздогнав Шраменко викрадачів і розпочався «козацький герць». Закінчився він тим, що обидва супротивники одночасно вдарили один одного шаблями в груди.
Коли приїхала погоня, то Сомко першим ділом кинувся до Тура. Леся почула слова Сомка, що молода знайдеться й друга, а от Кирила Тура другого не буде, і навік відвернулося її серце від Сомка. Вилікувати Тура взялися запорожці, а Петра — Череваниха, мати Лесі. Поки хлопець одужував, сиділа біля нього Леся. Зрозуміла дівчина, що «Сомко козак не до любощів», та пізно було.
Тим часом прийшла звістка, що до Переяслава прибувають воєводи від царя. Шрам із сином вирішили їхати до Сомка, а Черевань із сім’єю — до жінчиного брата, Гвинтовки, під Ніжень. Дорогою Сомко почув, що багато полковників перейшли на бік Іванця Брюховецького, і тепер він володіє Україною по самі Ромни, має велику царську ласку та прихильність.
На порозі тренувального залу стояли Лілі та Юлько. Дівчина хотіла подивитися на тренування. Раніше Юлько приходив сюди сам подивитися. Славко Беркута відчував хвилювання. Програв бій і підійшов до однокласників. Славко пояснив Лілі, чому не міг прийти в театр. Юлько насміхався, бо перемоги з Харкова Славко і так не привіз. Коли Славко вже хотів іти геть і сказав, що має працювати, Юлько сказав: "Працювати? Ніколи б не подумав, що розмахувати в'язальними спицями зветься роботою!". Для цього, вважав Юлько, вистачить пари довгих ніг. Лілі зупиняла Юлька, але Славко запропонував бій. Юлько вже дещо знав, бо приходив сюди раніше дивитися на тренування і навіть зробив вдалий випад. То ж хлопець далі посміхався зі Славка і говорив, що потрібно просто мати удачу, тоді все само в руки йде. Славко загнав противника у кут, наступав і наступав, поки клинок від шпаги не розламався надвоє.
Поламаний клинок наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Далі все було як сон: кров на штанах, лікар, злякана Лілі. Славко лише почув фразу: "Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!" Славко ховається біля одежних шаф. Тренер говорить, що чекав чого завгодно, але щоб його учень заховався…
ЛІЛІ НЕ ХОЧЕ УДАВАТИ
Юлько лежав у ліжку, рана не була серйозна. Батько ходив по кімнаті, мама бігала біля сина. Батько хотів, щоб у школі були збори, догана та виключення зі школи Славка Беркути. А Юлькові подобалося, що його всі жаліють. Наступного дня прийшли однокласники провідати Юлька. Лілі заявила, що у всьому винен саме Юлько.
ДВА ПО ДВА – ЧОТИРИ
(З точки зору Славка Беркути)
Розповідь ведеться від першої особи.
Славко визнавав вину за собою. Юльків тато ходив і до тренера – Андрія Степановича, і до школи. У школі викликали батьків, говорив з хлопцем і вчитель географії – Антон Дмитрович, і директор, і тато. Тато поставив таке саме питанні, як і тренер: навіщо бився з хлопцем, який ніколи не тримав шпаги у руках?
Вже три дні Юлько у школі, хлопці і далі сидять разом, але не розмовляють. Мама Славка купила мандарини (їх дуже любить Юлько) і таки змусила Славка піти провідати однокласника. Славкові важко було сказати те, що він думав, а Юлько і далі заздрив: "Усе в тебе добре і просто, все в тебе в порядку, ніколи ніяких неприємностей, ти завжди знаєш, що тобі робити… У тебе завжди все легко. В тебе два по два – чотири, тобі добре, я тебе бачити не можу". Славко хотів зрозуміти чому Юлько такий, можливо у нього щось трапилося, крім їхніх суперечок та подряпини на стегні?
У гості до Череваня, грошовитого пана із козацтва, приїздять його старий знайомий паволоцький полковник Шрам із сином Петром. Так вийшло, що після Хмельниччини бравий козарлюга Шрам став попом. Але знову почалися в Україні негаразди, і Шрама обрали полковником. Тому Шрам одночасно був і панотцем і полковником. За обідом з’ясувалось, що Шрам їде в Переяслав до Сомка, бо хоче підтримати його в боротьбі за гетьманство.
Поки чоловіки розмовляли, Петро познайомився з Череванихою та її дочкою Лесею. Закохався козак, але виявилося, що Леся вже майже просватана. Черевані разом із Шрамками їдуть до Києва. У місті на Лесю задивляється здоровенний козак, що разом зі своїм побратимом наздогнав карету з жінками. Запорожці розмовляють про красу дівчини, і велетень обіцяє викрасти Лесю.
Скоро Петро дізнався, що красуня Леся просватана за Сомка. Та не про це зараз розмовляють старий Шрам й Сомко, що зустрілися в Києві. Переживає полковник Шрам за Україну та її єдність, а Сомко заспокоює його, говорячи, що вся старшина від Самари до Глухова зве його гетьманом і присяглася слухати його. Раптом під вікном почулося: «Тугу-тугу!» — так віталися запорожці. До хати зайшов Кирило Тур, той самий козарлюга, що збирався викрасти Лесю. Пообіцяв він це й зараз.
До півночі хропіли вже всі козаки. Не спав один Петро Шраменко. Раптом почув — тупотять коні. Поки роздумував Петро, що робити, знову почувся кінський тупіт. Це Кирило Тур таки викрав дівчину. Петро кинувся за ним рятувати Лесю. Наздогнав Шраменко викрадачів і розпочався «козацький герць». Закінчився він тим, що обидва супротивники одночасно вдарили один одного шаблями в груди.
Коли приїхала погоня, то Сомко першим ділом кинувся до Тура. Леся почула слова Сомка, що молода знайдеться й друга, а от Кирила Тура другого не буде, і навік відвернулося її серце від Сомка. Вилікувати Тура взялися запорожці, а Петра — Череваниха, мати Лесі. Поки хлопець одужував, сиділа біля нього Леся. Зрозуміла дівчина, що «Сомко козак не до любощів», та пізно було.
Тим часом прийшла звістка, що до Переяслава прибувають воєводи від царя. Шрам із сином вирішили їхати до Сомка, а Черевань із сім’єю — до жінчиного брата, Гвинтовки, під Ніжень. Дорогою Сомко почув, що багато полковників перейшли на бік Іванця Брюховецького, і тепер він володіє Україною по самі Ромни, має велику царську ласку та прихильність.
через бійку
Объяснение:
БИТИСЯ ІЗ БЕЗЗБРОЙНИМ
(Розповідає Славко беркута)
На порозі тренувального залу стояли Лілі та Юлько. Дівчина хотіла подивитися на тренування. Раніше Юлько приходив сюди сам подивитися. Славко Беркута відчував хвилювання. Програв бій і підійшов до однокласників. Славко пояснив Лілі, чому не міг прийти в театр. Юлько насміхався, бо перемоги з Харкова Славко і так не привіз. Коли Славко вже хотів іти геть і сказав, що має працювати, Юлько сказав: "Працювати? Ніколи б не подумав, що розмахувати в'язальними спицями зветься роботою!". Для цього, вважав Юлько, вистачить пари довгих ніг. Лілі зупиняла Юлька, але Славко запропонував бій. Юлько вже дещо знав, бо приходив сюди раніше дивитися на тренування і навіть зробив вдалий випад. То ж хлопець далі посміхався зі Славка і говорив, що потрібно просто мати удачу, тоді все само в руки йде. Славко загнав противника у кут, наступав і наступав, поки клинок від шпаги не розламався надвоє.
Поламаний клинок наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Далі все було як сон: кров на штанах, лікар, злякана Лілі. Славко лише почув фразу: "Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!" Славко ховається біля одежних шаф. Тренер говорить, що чекав чого завгодно, але щоб його учень заховався…
ЛІЛІ НЕ ХОЧЕ УДАВАТИ
Юлько лежав у ліжку, рана не була серйозна. Батько ходив по кімнаті, мама бігала біля сина. Батько хотів, щоб у школі були збори, догана та виключення зі школи Славка Беркути. А Юлькові подобалося, що його всі жаліють. Наступного дня прийшли однокласники провідати Юлька. Лілі заявила, що у всьому винен саме Юлько.
ДВА ПО ДВА – ЧОТИРИ
(З точки зору Славка Беркути)
Розповідь ведеться від першої особи.
Славко визнавав вину за собою. Юльків тато ходив і до тренера – Андрія Степановича, і до школи. У школі викликали батьків, говорив з хлопцем і вчитель географії – Антон Дмитрович, і директор, і тато. Тато поставив таке саме питанні, як і тренер: навіщо бився з хлопцем, який ніколи не тримав шпаги у руках?
Вже три дні Юлько у школі, хлопці і далі сидять разом, але не розмовляють. Мама Славка купила мандарини (їх дуже любить Юлько) і таки змусила Славка піти провідати однокласника. Славкові важко було сказати те, що він думав, а Юлько і далі заздрив: "Усе в тебе добре і просто, все в тебе в порядку, ніколи ніяких неприємностей, ти завжди знаєш, що тобі робити… У тебе завжди все легко. В тебе два по два – чотири, тобі добре, я тебе бачити не можу". Славко хотів зрозуміти чому Юлько такий, можливо у нього щось трапилося, крім їхніх суперечок та подряпини на стегні?