...Згадалося, що написала уславлена радянська акторка Людмила Гурченко про своє воєнне дитинство. Війна - це жах, страх за себе та близьких, це тато, що пішов воювати, це злигодні та голод, це намагання за усяку ціну роздобути харчі. Шестирічній дівчинці випало на долю багато такого. Але ця біда не тільки мучить, а й дечому учить. І невідомо, чи стала б Люся Гурченко відомою актрисою, якби не навчилася бути стійкою, витривалою, цілеспрямованою. Її талант до співів, танців, акторства проявився саме тоді, у роки окупації її рідного Харкова. Вона заробляла на прожиток собі і мамі, виступаючи спочатку перед німецькими солдатами за миску каші, а потім - перед пораненими радянськими воїнами у шпиталях. І це були її щасливі моменти воєнного дитинства. І були ще щасливіші моменти: скінчилася війна, повернувся живим її дорогий тато, вони разом виступали у кафе та ресторанчиках... Хіба ж це не щастя? Отже, бувають щасливі моменти і у воєнному дитинстві.
ответ:Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво».
Могила Павла Глазового
Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).
...Згадалося, що написала уславлена радянська акторка Людмила Гурченко про своє воєнне дитинство. Війна - це жах, страх за себе та близьких, це тато, що пішов воювати, це злигодні та голод, це намагання за усяку ціну роздобути харчі. Шестирічній дівчинці випало на долю багато такого. Але ця біда не тільки мучить, а й дечому учить. І невідомо, чи стала б Люся Гурченко відомою актрисою, якби не навчилася бути стійкою, витривалою, цілеспрямованою. Її талант до співів, танців, акторства проявився саме тоді, у роки окупації її рідного Харкова. Вона заробляла на прожиток собі і мамі, виступаючи спочатку перед німецькими солдатами за миску каші, а потім - перед пораненими радянськими воїнами у шпиталях. І це були її щасливі моменти воєнного дитинства. І були ще щасливіші моменти: скінчилася війна, повернувся живим її дорогий тато, вони разом виступали у кафе та ресторанчиках... Хіба ж це не щастя? Отже, бувають щасливі моменти і у воєнному дитинстві.
ответ:Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім'ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво».
Могила Павла Глазового
Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).
Объяснение: