Українська народна хустка-пережиток минулого чи сучасний атрибут​

Осінь-чудова пора року. Діти першого вересня йдуть до школи,їх переповняє  хвилювання та інтерес.
СИНЄ  небо,обрамляє золоте сонечко.А легкий ОСІННІЙ витерець підхоплює дівчаче волосся,заплетене в бантики, а хлопців лосхоче по рукам,які тримають духмяні квіти.Скоро буде жовтіти та опадати ОСІННЄ листя. Почне холодніти.Посіріле небо все частіше буде проливати сльози.Всі перехожі і я будемо одягнуті у все теплішу одежу. ВЕЛИКИЙ сум буде парувати в повітрі,але настрій людей не зміне навідь така погода.Ми будемо посміхатися та радіти кожному дню.
Кожна пора року чарівна.Але у кожній своя особливість.Осінню саме прекрасний колір листчків та перемінливий настрій природи.
 

Було це в тридцятих роках минулого століття. Українське селянство потрапило в ярмо панської неволі, тягло свою долю, як віл. Але це не була звичайна покірна робоча худоба, яку їжа та відпочинок могли б зробити щасливою; це був дикий тур, що не забув іще волі, що хвицав ногами й наставляв роги.Свіжі традиції волі жили в народі, і селяни рвалися на вільні від панщини Бесарабські землі. Як струмочки, стікалися втікачі до Дунаю. Але там їх чекали облави. Козакам платили за кожну впійману голову. Нестерпною була доля зловленого — його віддавали в солдати, засилали в Сибір, катували й відправляли знову на панщину.Але селяни все одно втікали туди, де хоч дорогою ціною можна було здобути волю або полягти на вічний спочинок.  І Остап прощається із Соломією і. Соломія журиться, що залишається сама з нелюбим чоловіком, але розуміє: парубкові не можна лишатися — пан дуже на нього лютий. Вона перевозить Остапа через ставок на човні. Він відчуває себе вже вільним, тільки переживає за дідуся, якому через нього може дістатися від пана. Саме дідусь розповів йому про Січ, козацтво, про боротьбу з панами, підтримував сподівання на волю. Панові донесли про бунтівничі думки Остапа, і той змушений був тепер тікати.Раптом на шляху з’явилася постать подорожнього. Коли вона наблизилася, то виявилося, що це Соломія, перевдягнута в чоловічий одяг. Остап спочатку здивувався, а потім зрадів. Уранці, побачивши, як довгі коси жінки вибилися з-під козацької шапки, засміявся. Соломія дала йому ніж і рішуче сказала відрізати її довге волосся.  IIВ одній із яруг, що спускалася до Дунаю, сиділи втікачі, чекаю чи перевозу — всі з домашніми речами, бо покидали батьківщину назавжди. Тут були дорослі й діти, здорові й навіть недужі. . До них у дорозі пристав Іван, їхній земляк. Очікування затяглося. Раптом тихо підпливли човни, люди затовпилися, зашуміли. Іван Котигорошок, ускочивши в човен, кликав Остапа із Соломією. У ту ж хвилину наскочила сторожа. Одні втікачі відпливли, а інші кинулися тікати, і кулі свистіли над їхніми головами.Остап і Соломія мчали вперед без пам’яті. Коли втомилися, згадали про одного мірошника Якима, що теж знав б переправитися на волю, й повернули до його млина. Мельник упізнав Остапа й порадив зв’язати невеликий пліт. Після півночі все було готове. Пліт був важкий, і його ледве дотягли до річки. Навколо — ні душі, во. Пліт спустили на воду — і його понесло течією. Остап ледве зумів вирватися з потоку, доправитися до берега .Замість радості Остап відчув обурення й голосно закляв країну, де зазнав скільки кривди. У відповідь пролунав постріл сторожового , й Остап, скрикнувши, схопився за груди.    Соломія смикнула Остапа за руку й поволокла його подалі від річки. Вони бігли комишами, поки парубок зовсім знесилів.вона  зрозуміла, що він поранений, зупинилася й перев’язала Остапа. Той попросив води, але де її візьмеш у такій темряві? Та, що хлюпала під ногами, зовсім не годилася для пиття. Йшли довго, поки зрозуміли, що заблукали, адже у високих комишах не можна було визначити, куди дме вітер, де сонце. В Остапа почалася гарячка. Соломія поклала його біля озерця з чистою водою, а сама пішла шукати дороги й до теж заблукала, але вирішила не здаватися. Вона будь-що знайде Остапа й урятує його.Уранці молодиця прокинулася від диму і від того, що мимо неї пробігають дикі тварини, повзуть гадюки, кричить над головою птаство. Вона зрозуміла, що горять плавні, й з усіх сил кинулася слідом за звіриною.Коли Соломія пішла, Остап відчув себе відрізаним од світу. Він щохвилини мочив руку у воді й охолоджував собі чоло. Йому стало зовсім погано — він почав марити, згадувати дідуся. Коли опритомнів, то побачив перед собою великого голодного вовка. Звір почав помалу наближатися, й Остап хлюпнув на нього водою той відступив. Так тривало довго, поки вовкові набридло, він завив, сердитий клацнув зубами й побіг геть.Парубок спочатку змирився з тим, що доведеться загинути, а потім у нього прокинулося таке бажання жити, любити, що він сунувся зі свого ложа й поповз із комишів. І раптом почув голос Соломії.  IV, V  Соломія вибралася з очеретів, за до циган, що жили в хатині поблизу, знайшла Остапа. Стара циганка вилікувала пораненого. Соломія тим часом працювала в наймах. Цигани займалися Крадіжками, тому поліція заарештувала їх, а разом із ними потрапив до в’язниці й Остап, у якого було кульове поранення.Того дня Соломія зустріла на базарі Івана  Вони пішли забрати Остапа, але дізналися про страшне лихо. У поліцейській дільниці із Соломією не стали й говорити. Тоді молодиця вирішила підкупити драгомана  який служив у поліції. Драгоман обіцяв небагато, адже в жінки було мало грошей. Єдине сказав, що Остапа будуть відвозити на той берег післязавтра вранці.Соломія підмовила Івана дістати рушниці й визволити Остапа під час переправи.  Уранці вони взяли чужий човен і попливли. У човні, де сидів Остап, було четверо. Соломія піснею сповістила, що їде його визволяти. Зав’язалася бійка. Івана турки застрелили,