Українська література. 9 клас.
Тематична контрольна робота №5
Творчість Т.Г.Шевченка періоду "трьох літ" (1843-1845).
Творчість перед засланням і після заслання (1847-1861).
І рівень
1. Використання художнього прийому сну в однойменній поемі Т.Шевченка дало авторові змогу:
а) уникнути розкриття гостро-соціальних проблем;
б) звільнити себе від потреби розкриття реальної дійсності;
в) показати всю панораму суспільного життя Російської імперії ХІХ ст. та перейти від конкретики до найвищого узагальнення;
г) передати настрій і почуття героя, свій внутрішній психологічний стан, а також висловити власні думки щодо існуючої соціальної несправедливості.
2. З’ясуйте ідейну, композиційну та художню роль сміху у творі Т.Шевченка "Сон" ("У всякого своя доля..."):
а) розважання, відволікання від надто серйозних проблем;
б) прийом знищення, заперечення, гострого висміювання й глумління над світом насильства і зла (сатира);
в) дотримання традицій бурлескно-травестійного жанру;
г) традиційний прийом для української літератури.
3. В історичній, соціально-політичній поемі Т.Шевченка "Єретик" зображено:
а) події європейського середньовіччя, інквізицію;
б) часи Київської Русі, перших християн;
в) історично-достовірні події гуситської війни наприкінці XIV- на початку XV ст. та чеського реформатора і проповідника Яна Гуса;
г) сучасне Т.Шевченкові життя чеського народу, який так само, як і український боровся за своє національне визволення.
4. У кінці поеми "І мертвим, і живим..."
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати
Т.Шевченко звертається:
а) до своїх родичів;
б) до узагальнюючого образу християнських братів;
в) до селян-гречкосіїв, вихідцем з яких був сам поет і проблеми яких добре знав;
г) до вчених земляків-псевдопатріотів, аби вони об’єдналися із власним народом і перейнялися його болями, інтересами.
5. Вкажіть, у чому виявляється гуманістичне звучання поеми Т.Шевченка "Наймичка":
а) у зображені жінки, яка, попри всі конфлікти суспільства, змогла достойно прожити життя у родині, виховуючи дитину;
б) у глибокому розкритті складного образу жінки-матері - міри трагізму її долі та духовної величі та натури;
в) у чуйному ставленні до людей та детальному описі сільського родинного життя;
г) у пафосному звеличенні подвигу жінки-матері.
6. Розумінню художнього світу Т.Шевченка у повісті "Художник" сприяє:
а) наявність автобіографічного матеріалу і суспільних те естетичних поглядів Т.Шевченка;
б) пошук нової форми, що буде в подальшій творчості автора;
в) результат тривалої перекладацької практики поета і спроби засвоєння європейських здобутків у жанрі повісті;
г) трансформованість до прозового жанру системи образів-символів поета.
На сьогодні слово «патріот» стало досить популярним у загальномовному вжитку. Тепер модно кожному називати себе патріотом власної країни, навіть не розуміючи семантики цього слова. То хто такий насправді патріот України та кого можна вважати справжнім патріотом? На мою думку, людині складно розуміти й пояснювати значення таких абстрактних понять як любов, дружба, відданість і на кінець патріотизм. Ми не можемо до цього доторкнутися, але можемо відчути. Всі ці якості взаємопов’язані, вони виховують нас, роблять справжніми людьми. От, наприклад, патріотизм. Особисто для мене він вимірюється любов’ю до Батьківщини, у найширшому її значенні. Це не повинно закінчуватися лише словами, спілкуванням українською мовою, чи жовто-блакитними кольорами.Патріот – це людина, яка щирими діями доводить все своє ставлення до України. Це бажання зберегти культуру країни.
Патріоти в Україні були завжди. Вони обороняли землі, співали пісні, молили й закликали в поезіях. Сьогодні патріотизм набув дещо іншого значення. Він проявляється у ввічливому ставленні до людей, прибраному за собою сміття після пікніка, до військовим на Сході. Такі, здавалося б, на перший погляд прості речі і роблять із нас людей, справжніх громадян своєї країни.
Остап Мандрика.
- «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
- «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
- «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»
- «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
- «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
- «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».
- «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голов� химерні мрії, вояцький запал».
- «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
- «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
- «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
Соломія.
«Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
«Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
«Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»
«Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»
«Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»
«Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».
«Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці)
«Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» (показує відданість та любов до Остапа).
«Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».
«Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».
Объяснение: