Укажіть, яку роль відігравали мандрівні дяки у розвитку літератури. А) продовжували розвивати силабічний вірш
Б) започаткували точнічне віршування
В) започаткували силабо-точнічну систему віршування на народній основі
Г) використовували народну мову

У реєстрі імен найяскравіших зірок наукової, філософської думки навряд чи можна знайти хоча б одного мисленника, який би не міркував про людське щастя. Дійсно, з часу виокремлення філософії, моралі та релігії в самостійні форми суспільної свідомості спроби осмислення цього феномену стали невід'ємним моментом рефлексії стосовно сенсу людського буття. Безліч філософів переймалися виведенням "формули" щастя. Більше того, досить часто, у багатьох випадках тема щастя ставала навіть лейтмотивом всієї філософської, моральної, політичної, релігійної чи-то правової системи  мислення.
Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя знайшла відображення у творчості кожного значущого для власної доби мисленника. Що таке щастя взагалі? Якими мають бути засади людської поведінки, чим слід керуватися особистості, аби забезпечити для себе та інших глибоке й тривале щастя? – ці запитання в різних формулюваннях ставили собі Сократ і Аристіпп, Епікур і Зенон, Піррон і Сенека, Епіктет і Марк Аврелій, Спіноза і Гельвецій, Кант і Гегель, Фейєрбах і Маркс...
   Для когось щастя — це «абсолютна» свобода, бажання діяти так, як заманеться, що у свою чергу завжди робить людину нещасною і в кінцевому випадку вона сама це визнає. Хтось вважає, що щастя — це повна спокійна самовдоволеність власним життям, але ж на світі існує багато різноманітних проблем і рано чи пізно таке задоволення зникне у зв’язку з неминучою старістю чи якоюсь хворобою або ж зі смертю близьких нам людей, а разом з ним зникне і так зване щастя. Можливо хтось почувається щасливим тоді, коли досягає поставленої мети, але ж все тече, все змінюється і колись (а може й відразу після того, як людина зрозуміла що це для неї і є щастя) мета стає недосяжною, а з нею і щастя.
          Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно надати визначення цього поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.
Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Філософія  не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття «щастя».
        Взаємозв’язок сенсу життя та щастя виявляється в тому, що наявність конкретного сенсу життя є умовою щастя, а з іншого боку – прагнення досягти щастя таким чином дає з’ясований  сенс життя. 
Актуальність данного дослідження полягає у пошуку відповіді на питання про сенс життя та наявність у ньому щастя, що неможливо зрозуміти поза процессом сапопізнання та прагнення до гармонії із світом загалом та власне із собою зокрема. 
Метою даної роботи є аналіз ідеї самореалізації людини як шлях досягнення істинного щастя. Ця мета дослідження обумовила вирішення наступних задач:
-       проаналізувати поціновування щастя в контексті європейської філософії;  
-       дослідити онтологічно-екзистенційні виміри щасливого буття. 
Об’єктом даного дослідження виступає  щасливе буття, природа та його досягнення. 

Мабуть, кожна людина хоча б раз у своєму житті умислюється над сенсом свого існування і прагне усвідомити своє призначення у світі. Щоб життя було не порожнім, а цілеспрямованим, ми випробовуємо себе в різних галузях, шукаємо мету свого життя.Хтось бажає стати відомим політиком, хтось — визначним митцем, а хтось — просто лікарем, вчителем, будівельником, фахівцем своєї справи. Але майже всі прагнуть досягти успіху, щастя, добробуту. Звичайно, люди живуть по-різному. У них різні цінності, і в кожного свій іб життя. Важливо тільки, щоб на своєму життєвому шляху людина не забувала про інших, про свій моральний та громадський обов’язок. Тільки тоді вона може якнайповніше самореалізуватися, відбутися як особистість.Я гадаю, що не можна зачинятись у вузькому колі егоїстичних інтересів. Потрібно творити добро й безкорисливо віддавати своє душевне тепло тим, хто цього потребує. Саме любов робить людину людиною: підносить її, кличе на подвиги, звеличує духовно. Любити ближнього, свою мову, культуру, свій народ, Батьківщину — обов’язок кожного громадянина. Відданість та самозречення на користь свого народу, патріотизм та відповідальність за його мирне і щасливе існування — мета його існування.Порушує проблему призначення людини на землі й Іван Франко у поемі «Іван Вишенський», стверджуючи, що шлях до духовної висоти, пройдений одним, повинен стати дороговказом для інших.А ще кажуть, що кожна людина у своєму житті повинна збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Тобто зробити свій внесок у продовження життя на землі й залишити по собі слід від добрихОтже, істинне призначення людини насампередУ тому, щоб бути Людиною, втілюючи справжню людяність в усіх своїх думках, словах і вчинках.