міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
1.На весні 1241 2.Тугарин кримезний як Дуб 3.Скромна та ніжна Мирослава 4. День ловлі Ведмедів 5.На дівчину напала скажена ведмедиця 6.Стародавнє село Тухля 7.Просить у Боярина руки його доньки «Захар Беркут» план до твору 1.Віщий сон. 2.Розбити їх — це наша мета. 3.Скромна,ніжна Мирослава. 4.Монголи у порожньому селі. 5.Почалася битва. «Захар Беркут» Франко план Боярин Тугар Вовк у таборі 1. Тухольці запалюють вогнища. 2. Цікавість боярина до роботи тухольців. 3. Виготовлення метавок. 4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки. 5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу. 6. Опис поляни, де відбувалася рада старців. 7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута. 8. Боярин повідомляє умови Бурунди. 9. Обговорення умов. 10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута. 11. Відповідь вождя Тугару Вовкові. 12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.
міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Подивилася й молодша дочка.
1.На весні 1241 2.Тугарин кримезний як Дуб 3.Скромна та ніжна Мирослава 4. День ловлі Ведмедів 5.На дівчину напала скажена ведмедиця 6.Стародавнє село Тухля 7.Просить у Боярина руки його доньки «Захар Беркут» план до твору 1.Віщий сон. 2.Розбити їх — це наша мета. 3.Скромна,ніжна Мирослава. 4.Монголи у порожньому селі. 5.Почалася битва. «Захар Беркут» Франко план Боярин Тугар Вовк у таборі 1. Тухольці запалюють вогнища. 2. Цікавість боярина до роботи тухольців. 3. Виготовлення метавок. 4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки. 5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу. 6. Опис поляни, де відбувалася рада старців. 7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута. 8. Боярин повідомляє умови Бурунди. 9. Обговорення умов. 10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута. 11. Відповідь вождя Тугару Вовкові. 12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.