У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.
Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».
Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.
Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »
Урочище Качанівка знаходиться на околиці однойменного села на нерівному ландшафті місцевості. На верхньому плато знаходиться палац, а нижнє плато займає мальовничий парк з 12 ставками, павільйоном, амфітеатром, скульптурами. У нагірний частині парку над ставом розташована альтанка Михайла Глінки яка вражає відвідувачів палацу.
Після того як у 1824 році маєтком почали володіти представники роду Тарновських, садиба стала популярним місцем для зборів української творчої інтелігенції. Тут полюбляли бувати різні громадські діячі: письменники, композитори, художники. Василь Васильович Тарновский був визначним колекціонером українських старожитностей. У нього зберігалося багато особистих речей українських митців, зокрема малюнки, рукописи та папери Тараса Шевченка.
У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.
Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».
Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.
Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »
Урочище Качанівка знаходиться на околиці однойменного села на нерівному ландшафті місцевості. На верхньому плато знаходиться палац, а нижнє плато займає мальовничий парк з 12 ставками, павільйоном, амфітеатром, скульптурами. У нагірний частині парку над ставом розташована альтанка Михайла Глінки яка вражає відвідувачів палацу.
Після того як у 1824 році маєтком почали володіти представники роду Тарновських, садиба стала популярним місцем для зборів української творчої інтелігенції. Тут полюбляли бувати різні громадські діячі: письменники, композитори, художники. Василь Васильович Тарновский був визначним колекціонером українських старожитностей. У нього зберігалося багато особистих речей українських митців, зокрема малюнки, рукописи та папери Тараса Шевченка.