Сіроманець самий найстарший вовк у світі.За ним гонеться Василь Чепіжний.За то что він зїв його козу.Його сімью вбили люди.Чепіжний отримав за це премію и купив собі мотоцикл.Далі розповідаеться про те як Чепіжний поїхав на коні за Сіроманцем.Вовк почув запах коня.Він преслідував их.І Сіроманець загнав Чепіжного по горло в озеро и він так простояв до ранку.Потім він збрехав журналістам что він б загриз його але в нього болів зуб.Далі говориться про Сашка який захищав Сіроманця.Одного разу Чепіжний схопив Сіроманця.И це розповів тато хлопчика ему.У ночі Сашко побіг к Сіроманцю.В кузню.Він звильнив вовка.И сказав йому.Коли відчиниться дверь кидайся прожогом.Потім коли вовк втік він був далеко в степу.Сіроманець жив наполегоні.І одного разу біля вовка зирвався знаряд і на декілька днів він оглох.Одного дня після хуртовини льотчики знайшли замерзлого напівживого вовка. Капітан Петро Лях і його син Андрій принесли Сіроманця до гаража. Вони дали йому води і м'яса, сподіваючись, що вовк виживе.Сіроманець одужав і подружився з Андрійком.Одного дня була страшна зимова заметіль, і батьки Андрійка зрозуміли, що їх син і вовк одні в степу. Вони почали пошуки, і саме Сіроманець врятував Андрійка Ляха. Сіроманець тягнув хлопчика на собі, вирив яму, в яку можна було сховатися від снігу та вітру. А коли почув постріли почав голосно вити, щоб їх могли знайти.
Батьки були вдячні вовку за врятування сина, навіть вечерю віднесли до його лігвища.
З настанням весни, Сіроманець почав сумувати, згадувати Сашка і все ж зник з полігону.Сашко же не забув Сіроманця.Він побачив в газеті що з ним все добре.А Чепіжний поїхав туди.І в кінці Сашко з Сіроманцем пвшли в Одесу в лікарню чтоб виличити вовка від сліпоти.І коли Сашко був у лікарні то на Сіроманця напали собаки і він втік назад.Сашко доїхав на автобусі.И потім у лісі Сашко говорив Сіроманцю что це же не кінець.
Герої повісті шукали втрачену шаблю-реліквію, цінну річ, але вони і не підозрювали, що вже мали певні багатства: гордість за своїх предків, пошану до історичного минулого, любов до України.
На сторінках книги Зірки Мензатюк – захоплююча мандрівка замками України, переплетення містики і реальності, сучасного і минулого. Звʼязок епох проходить крізь серце, душу і помисли маленької героїні повісті Наталочки Руснак. Битву під Берестечком – одну з найбільших трагедій української історії – надзвичайно яскраво виписано Зіркою Мензатюк. Свідком саме цієї події стала Наталочка, заглянувши у минуле.
Кілька разів Наталочка заглядала в минуле, і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути усім серцем, побачити на власні очі.
Ми дійшли висновку, що наша сила в єдності. Усі ми – українці, нас єднає Батьківщина, почуття любові до неї, поваги до її нелегкої, але героїчної історії. Адже непоборним є той народ, який відчуває себе єдиним цілим!
ответ:Если будут ошибки сори.
Объяснение:
Сіроманець самий найстарший вовк у світі.За ним гонеться Василь Чепіжний.За то что він зїв його козу.Його сімью вбили люди.Чепіжний отримав за це премію и купив собі мотоцикл.Далі розповідаеться про те як Чепіжний поїхав на коні за Сіроманцем.Вовк почув запах коня.Він преслідував их.І Сіроманець загнав Чепіжного по горло в озеро и він так простояв до ранку.Потім він збрехав журналістам что він б загриз його але в нього болів зуб.Далі говориться про Сашка який захищав Сіроманця.Одного разу Чепіжний схопив Сіроманця.И це розповів тато хлопчика ему.У ночі Сашко побіг к Сіроманцю.В кузню.Він звильнив вовка.И сказав йому.Коли відчиниться дверь кидайся прожогом.Потім коли вовк втік він був далеко в степу.Сіроманець жив наполегоні.І одного разу біля вовка зирвався знаряд і на декілька днів він оглох.Одного дня після хуртовини льотчики знайшли замерзлого напівживого вовка. Капітан Петро Лях і його син Андрій принесли Сіроманця до гаража. Вони дали йому води і м'яса, сподіваючись, що вовк виживе.Сіроманець одужав і подружився з Андрійком.Одного дня була страшна зимова заметіль, і батьки Андрійка зрозуміли, що їх син і вовк одні в степу. Вони почали пошуки, і саме Сіроманець врятував Андрійка Ляха. Сіроманець тягнув хлопчика на собі, вирив яму, в яку можна було сховатися від снігу та вітру. А коли почув постріли почав голосно вити, щоб їх могли знайти.
Батьки були вдячні вовку за врятування сина, навіть вечерю віднесли до його лігвища.
З настанням весни, Сіроманець почав сумувати, згадувати Сашка і все ж зник з полігону.Сашко же не забув Сіроманця.Він побачив в газеті що з ним все добре.А Чепіжний поїхав туди.І в кінці Сашко з Сіроманцем пвшли в Одесу в лікарню чтоб виличити вовка від сліпоти.І коли Сашко був у лікарні то на Сіроманця напали собаки і він втік назад.Сашко доїхав на автобусі.И потім у лісі Сашко говорив Сіроманцю что це же не кінець.
Герої повісті шукали втрачену шаблю-реліквію, цінну річ, але вони і не підозрювали, що вже мали певні багатства: гордість за своїх предків, пошану до історичного минулого, любов до України.
На сторінках книги Зірки Мензатюк – захоплююча мандрівка замками України, переплетення містики і реальності, сучасного і минулого. Звʼязок епох проходить крізь серце, душу і помисли маленької героїні повісті Наталочки Руснак. Битву під Берестечком – одну з найбільших трагедій української історії – надзвичайно яскраво виписано Зіркою Мензатюк. Свідком саме цієї події стала Наталочка, заглянувши у минуле.
Кілька разів Наталочка заглядала в минуле, і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути усім серцем, побачити на власні очі.
Ми дійшли висновку, що наша сила в єдності. Усі ми – українці, нас єднає Батьківщина, почуття любові до неї, поваги до її нелегкої, але героїчної історії. Адже непоборним є той народ, який відчуває себе єдиним цілим!