Все більшою цінністю в нашому світі стає душевна гармонія, рідко притаманна сучасній людині з його нескінченними стресами і неправильним життя. Кожен день, заганяючи себе в нетрі повсякденних справ, які, не встигнувши зважитися, накопичуються знову, ми поступово набуваємо багаж з численних страхів і тривог, і ґрунтовно втрачаємо шлях до самих себе - в ідеалі спокійним, впевненим і реалізованим в усіх галузях життя.
Втративши душевну гармонію, в людини опускаються руки, вона не помічає краси навколо її очі гаснуть і єдине про що вона мріє - це самотність. В душі не спокій, ніби ти не повноцінний, постійні стреси ще більше пригнічують тебе. Така дрібниця "гармонія", здавалось нічого особливого але без неї все життя ти перебуваєш в тривозі. Не дарма говорять гармонійне поєднання в мистецтві, дивишся на картину і розумієш що вона бездоганна, кольори доповнюють один одного.
Гармонія душі для кожного своя, для матері те що здорові її діти, для художника визнання його творчості, а комусь і достатньо подивитись телевізор. На мою думку ключовим фактором повернення душевної гармонії є кохання. Любов - це дуже велика сила. Находячи свою другу половинку людина розцвітає, в неї з'являться бажання жити. Відносини є самим головним у нашому житті, адже розуміння того що ти комусь потрібний, що хтось чекає на тебе з роботи, це найпрекрасніше відчуття. А взагалі ідеально це коли ти отримуєш задоволення від того чим ти займаєшся і від людей з якими ти спілкуєшся. Досягнувши цього в тебе буде душевна гармонія, адже твоє життя вдалось!
Поети завжди описували красу України і бажали розцвісти нашій крилатій Батьківщині. Так само ще змалку описував її красу і Тарас Григорович Шевченко. Багато років пройшло, але його поеми читають і дорослі й малі, і українці, й іноземці.
Якби я зустріла Великого поета, то розповіла б усе про нашу Вітчизну. В його часи було гірко і страшно, але він не боявся. Тож я думаю, що йому буде соромно за нас, адже ми засмічуємо нашу країну і нашу мову. Хоч ми вже не бідна держава, і люди не гинуть від рук катів.
Я думаю, що він би відповів мені так:
— Любіть державу рідну! Це ж ваш дім, гніздо тепленьке... У мене за вас душа болить. Як так безсовісно можна жити? Чому у серці вашім темнота безпросвітна? Про красу країни треба дбати і тоді ми всі із гордістю зможемо сказати: яка красива в нас держава, вона в нас вільна й величава!
Все більшою цінністю в нашому світі стає душевна гармонія, рідко притаманна сучасній людині з його нескінченними стресами і неправильним життя. Кожен день, заганяючи себе в нетрі повсякденних справ, які, не встигнувши зважитися, накопичуються знову, ми поступово набуваємо багаж з численних страхів і тривог, і ґрунтовно втрачаємо шлях до самих себе - в ідеалі спокійним, впевненим і реалізованим в усіх галузях життя.
Втративши душевну гармонію, в людини опускаються руки, вона не помічає краси навколо її очі гаснуть і єдине про що вона мріє - це самотність. В душі не спокій, ніби ти не повноцінний, постійні стреси ще більше пригнічують тебе. Така дрібниця "гармонія", здавалось нічого особливого але без неї все життя ти перебуваєш в тривозі. Не дарма говорять гармонійне поєднання в мистецтві, дивишся на картину і розумієш що вона бездоганна, кольори доповнюють один одного.
Гармонія душі для кожного своя, для матері те що здорові її діти, для художника визнання його творчості, а комусь і достатньо подивитись телевізор. На мою думку ключовим фактором повернення душевної гармонії є кохання. Любов - це дуже велика сила. Находячи свою другу половинку людина розцвітає, в неї з'являться бажання жити. Відносини є самим головним у нашому житті, адже розуміння того що ти комусь потрібний, що хтось чекає на тебе з роботи, це найпрекрасніше відчуття. А взагалі ідеально це коли ти отримуєш задоволення від того чим ти займаєшся і від людей з якими ти спілкуєшся. Досягнувши цього в тебе буде душевна гармонія, адже твоє життя вдалось!
Поети завжди описували красу України і бажали розцвісти нашій крилатій Батьківщині. Так само ще змалку описував її красу і Тарас Григорович Шевченко. Багато років пройшло, але його поеми читають і дорослі й малі, і українці, й іноземці.
Якби я зустріла Великого поета, то розповіла б усе про нашу Вітчизну. В його часи було гірко і страшно, але він не боявся. Тож я думаю, що йому буде соромно за нас, адже ми засмічуємо нашу країну і нашу мову. Хоч ми вже не бідна держава, і люди не гинуть від рук катів.
Я думаю, що він би відповів мені так:
— Любіть державу рідну! Це ж ваш дім, гніздо тепленьке... У мене за вас душа болить. Як так безсовісно можна жити? Чому у серці вашім темнота безпросвітна? Про красу країни треба дбати і тоді ми всі із гордістю зможемо сказати: яка красива в нас держава, вона в нас вільна й величава!
Любіть Україну!