стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися - не виходять очі. Усе як слід, а очей нема... Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество - пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, - і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба - так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате - вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи - не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив - плати!
Входе Мартин.
Мартин (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.
Трандалєв. Не турбуйтесь - докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються і цілуються.
Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)
ЯВА III
Мартин, а потім Степан.
Мартин. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це - все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба - самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника... Треба з ним побалакать.
Входе Степан.
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масниці...5 А, дай бог пам'ять... чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А він же сам має який чин чи так ще - канцелярист?
Степан. Ні, він уже губернський секретар6.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде ісходящу.
Мартин. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всі бумаги ісхо-дять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро і вступающі йому поручать.
Мартин. Вступающі?!
Степан. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.
Мартин. Яка ж це должность?
Степан. Регістратор.
Мартин. Губерський секретар, ще й регістратор7!.. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним... так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.
Входе Марися.
Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька...
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Чілі: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть.
Марися. Я так і не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист!
Пішли.
ЯВА IV
Марися, а потім Микола.
Марися (одна). І що це з батьком сталось, все пере-начують! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.
А ти чого притисся?
Микола. Хіба не можна?
Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.
Микола. А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?
Багатим хоче бути кожен із нас.Проте про яке багатство йде мова?Слідуючи афоризмам можна впевнено твердити,що чим більше людина розумніша,тим вона багатша.Нині,коли життя вносить свої корективи,людина повинна вміти розрізняти такі речі.Дійсно,бути багатим-це володіти усім тим,чого давно хотів,але будучи освіченою,людина з легкістю може досягнути найважливіших висот у її житті,які згодом буде називати щастям.Яскравим прикладом буде "Гобсек" Бальзака.Звичайна людина,яка наперекір людському сумлінню,звершивши зло,стала володарем безкінечного багатства.Звичайно,багатство для нас усіх є важливим,але не слід забувати про людяність.Звичайно,добре володіти чимось особливим,але тільки від самої людини залежить в чому вимірюється багатство мудрості.
стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися - не виходять очі. Усе як слід, а очей нема... Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество - пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, - і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба - так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате - вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи - не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив - плати!
Входе Мартин.
Мартин (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.
Трандалєв. Не турбуйтесь - докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються і цілуються.
Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)
ЯВА III
Мартин, а потім Степан.
Мартин. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це - все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба - самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника... Треба з ним побалакать.
Входе Степан.
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масниці...5 А, дай бог пам'ять... чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А він же сам має який чин чи так ще - канцелярист?
Степан. Ні, він уже губернський секретар6.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде ісходящу.
Мартин. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всі бумаги ісхо-дять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро і вступающі йому поручать.
Мартин. Вступающі?!
Степан. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.
Мартин. Яка ж це должность?
Степан. Регістратор.
Мартин. Губерський секретар, ще й регістратор7!.. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним... так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.
Входе Марися.
Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька...
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Чілі: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть.
Марися. Я так і не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист!
Пішли.
ЯВА IV
Марися, а потім Микола.
Марися (одна). І що це з батьком сталось, все пере-начують! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.
А ти чого притисся?
Микола. Хіба не можна?
Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.
Микола. А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?
Марися. Авжеж так, чого ще ждать?
Микола. Поклич мені Степана, я хотів