Кожен народ має свою історичну суть. У всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. Перший український роман «Чорна Рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу. Суперечливі, трагічні події з історії козацької України розгортаються у всьому своєму драматизмі. Шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – Чорної Ради 1663 р., що стала провісницею Руїни. Для Куліша Велика Руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. Письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. Відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу. У першій редакції «Чорної Ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на Вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!» Знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, Куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.
У зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. Любов до України – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. Роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. Саме тому «Чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. Кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. Їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.
Образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. Як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.
Своєрідно висвітлено в «Чорній раді» й характер кобзаря. Кобзар у Куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Дума про Хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії України, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.
Роман «Чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. Лицарська душа козака, якої «І весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а Україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. Тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. Історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. Задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.
Кожен народ має свою історичну суть. У всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. Перший український роман «Чорна Рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу.
Суперечливі, трагічні події з історії козацької України розгортаються у всьому своєму драматизмі. Шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – Чорної Ради 1663 р., що стала провісницею Руїни. Для Куліша Велика Руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. Письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. Відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу. У першій редакції «Чорної Ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на Вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!» Знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, Куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.
У зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. Любов до України – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. Роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. Саме тому «Чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. Кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. Їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.
Образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. Як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.
Своєрідно висвітлено в «Чорній раді» й характер кобзаря. Кобзар у Куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Дума про Хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії України, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.
Роман «Чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. Лицарська душа козака, якої «І весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а Україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. Тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. Історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. Задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.