прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценічне ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
В самій назві своєї надзвичайно поетичної повісті "Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський наголошує, що герої твору - наші предки, хоч і забуті. В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин. Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними). Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана. Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше... Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується. Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки. Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне. Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.
прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценічне ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин.
Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними).
Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана.
Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше...
Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується.
Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки.
Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне.
Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.