У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.
Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.
Мабуть, на підсвідомому рівні, кожна людина прагне до прекрасного. Відомі непоодинокі випадки, коли витвори мистецтва були здатні змінити долю, а прекрасні природні ландшафти – заспокоювали у хвилини розпуки та надихали до життя.
Малечі з дитинства прищеплюють любов до прекрасного, адже це запорука розвитку естетичних смаків, це шлях до добра і гарних вчинків. Людина, що захоплюється красою навколишнього світу не може бути злою, вона націлена та творчість а не на руйнування.
Люди намагаються оточити себе прекрасними предметами у побуті, обирають найгарніші речі, щоб прикрасити себе, звертають увагу на те, що милує око, і все це – заради краси. Нажаль, не всі розуміють, що краса буває різною. Зовнішні прояви краси не здатні вплинути на покращення життя у світі, найцінніша – внутрішня краса. Найкрасивіша та людина, у якої гарна душа. Такі люди наділені найкращими якостями, які привертають до себе увагу: вмінням співпереживати, добротою, щирістю, відданістю. Такі люди здатні подарувати оточуючим відчуття насолоди красою, бо саме такі прояви цієї якості і здатні врятувати всесвіт.
Треба старатися бути красивим душею, мати потяг до досконалості. Це стремління повинне бути постійним, а не тимчасовим, для того, щоб по вихвалятися своїми гарними якостями. Якщо кожна людина, намагатиметься додати до життя, хоч крапельку прекрасного, світ зміниться на краще. Щезнуть горе, війни та злидні. І тоді, дійсно, рятівником світу стане краса.
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.
Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.
Мабуть, на підсвідомому рівні, кожна людина прагне до прекрасного. Відомі непоодинокі випадки, коли витвори мистецтва були здатні змінити долю, а прекрасні природні ландшафти – заспокоювали у хвилини розпуки та надихали до життя.
Малечі з дитинства прищеплюють любов до прекрасного, адже це запорука розвитку естетичних смаків, це шлях до добра і гарних вчинків. Людина, що захоплюється красою навколишнього світу не може бути злою, вона націлена та творчість а не на руйнування.
Люди намагаються оточити себе прекрасними предметами у побуті, обирають найгарніші речі, щоб прикрасити себе, звертають увагу на те, що милує око, і все це – заради краси. Нажаль, не всі розуміють, що краса буває різною. Зовнішні прояви краси не здатні вплинути на покращення життя у світі, найцінніша – внутрішня краса. Найкрасивіша та людина, у якої гарна душа. Такі люди наділені найкращими якостями, які привертають до себе увагу: вмінням співпереживати, добротою, щирістю, відданістю. Такі люди здатні подарувати оточуючим відчуття насолоди красою, бо саме такі прояви цієї якості і здатні врятувати всесвіт.
Треба старатися бути красивим душею, мати потяг до досконалості. Це стремління повинне бути постійним, а не тимчасовим, для того, щоб по вихвалятися своїми гарними якостями. Якщо кожна людина, намагатиметься додати до життя, хоч крапельку прекрасного, світ зміниться на краще. Щезнуть горе, війни та злидні. І тоді, дійсно, рятівником світу стане краса.