У центрі повісті Коцюбинського – двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: “Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком”. Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: “Тікай, Остапе, тікай, серце”. Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість,
неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок. Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія – справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь.
Вона перев’язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа.
Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого.
Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка. А Остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру Соломіїн поклик: “Оста-а-пе-е!”
У центрі повісті Коцюбинського – двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: “Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком”. Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: “Тікай, Остапе, тікай, серце”. Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість,
неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок. Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія – справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь.
Вона перев’язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа.
Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого.
Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка. А Остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру Соломіїн поклик: “Оста-а-пе-е!”