«І все-таки до тебе думка лине» — це висновок, результат болючих роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною тривалої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя:
О, сліз таких вже вилито чимало,
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись,
Що сльози там, де навіть крові мало!
Отже, з вірша видно, що корінні зміни в суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати лише в наслідок рішучих дій.
Жанр: громадянська лiрика
Тема: вiдтворення картин рiдного краю, ностальгiя за Батькiвщиною.
Ідея: Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу.
Проблематика вірша:
туга за рiдним краєм
бiль вiд безсилля
готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини
гіпербола (О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись)
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з найвищих злетів революційного слова поетеси.
Цикл об’єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де навіть крові мало», а також загальний героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки до тебе думка лине» — справжній перлині циклу.
Цей вірш — звернення до рідного «занапащеного, нещасного краю». Безмежною була любов Лесі до України. Вона любила землю, вивчала її минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим.
Твір починається мотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням:
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, жалю гине.
Тривала розлука з Україною не надає спогадам поетеси романтичного відтінку, зі сльозами на очах бачить вона рідний край нужденним і зганьбленим. Леся Українка не приховує сліз, що «ллються від безсилля». Не хоче забувати ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане».
Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси тільки описом України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга, її патріотизм всеохоплюючий та має дієвий характер. Треба боротися за своє щастя, бо під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Тому й завершується твір пристрасним запереченням ридань, які вона проливала разом зі своїм народом.
«Доволі вже їм литись!» — вигукує поетеса. Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно похилив голову і покірно тягнув ярмо неволі. Немало людей з рабською душею бачили вони, особливо панство, інтелігенцію, братів-слов’ян, які «синонімом раба між людьми стали!»
Гідна дочка Прометея прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народу. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.
Объяснение:
«І все-таки до тебе думка лине» — це висновок, результат болючих роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною тривалої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя:
О, сліз таких вже вилито чимало,
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись,
Що сльози там, де навіть крові мало!
Отже, з вірша видно, що корінні зміни в суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати лише в наслідок рішучих дій.
Жанр: громадянська лiрика
Тема: вiдтворення картин рiдного краю, ностальгiя за Батькiвщиною.
Ідея: Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу.
Проблематика вірша:
туга за рiдним краєм
бiль вiд безсилля
готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини
Художнi засоби:
метафори
інверсiя
риторичні звертання (Мій занепащений , нещасний краю!)
епітети (занепащений, нещасний край)
гіпербола (О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись)
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з найвищих злетів революційного слова поетеси.
Цикл об’єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де навіть крові мало», а також загальний героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки до тебе думка лине» — справжній перлині циклу.
Цей вірш — звернення до рідного «занапащеного, нещасного краю». Безмежною була любов Лесі до України. Вона любила землю, вивчала її минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим.
Твір починається мотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням:
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, жалю гине.
Тривала розлука з Україною не надає спогадам поетеси романтичного відтінку, зі сльозами на очах бачить вона рідний край нужденним і зганьбленим. Леся Українка не приховує сліз, що «ллються від безсилля». Не хоче забувати ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане».
Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси тільки описом України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга, її патріотизм всеохоплюючий та має дієвий характер. Треба боротися за своє щастя, бо під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Тому й завершується твір пристрасним запереченням ридань, які вона проливала разом зі своїм народом.
«Доволі вже їм литись!» — вигукує поетеса. Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно похилив голову і покірно тягнув ярмо неволі. Немало людей з рабською душею бачили вони, особливо панство, інтелігенцію, братів-слов’ян, які «синонімом раба між людьми стали!»
Гідна дочка Прометея прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народу. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.
Дуже часто ми задумаємося над тим, чи є у сучасному світі
місце шляхетності. Звично, є. Але яка людина є по-справжньому шляхетною? Я
вважаю, що шляхетна людина – це людина, яка має належне виховання та високу
моральність. Ця якість не залежить від походження,
шляхетною може бути і звичайна людина,
не аристократ. Зазвичай у сучасному світі люди відходять від усталенного поняття моралі,
нехтують обмеженнями. Але не можна сказати, що такі люди не є шляхетними. Адже
шляхетність виявляється у вчинках.
За якими ж вчинками можна зрозуміти, що людина є
шляхетною? Я вважаю, що така людина не робить підступних вчинків, ніколи не
зраджує. Вона не змінює свої ідеї під тиском суспільства, адже це не шляхетно.
Людина, яка наділена такою якістю, на стане принижувати інших та знущатися.
Вона в будь-якому випадку вестиме себе гідно. Окрім цього, шляхетність – це до
незнайомому на вулиці, небайдужість до кожного живого створіння, дотримання
норм поведінки. Шляхетна особистість – це особистість, яка гідно носить звання «людина».