Твір роздум на тему чому треба оберігати природу за планом 1.людина частина землі 2.зневага на природу 3.людина потрібна природі 4.ми не повинні псувати природу максимум сколько есть
Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини. Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.
Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті Свободи Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.
Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом.
Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною".
У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя.
Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.
Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.