« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
існя супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша — Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Відповідь:
може щось таке ?
« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Пояснення:
існя супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.