Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і смуток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням".
Дід Дем'ян каже, що вони на крилах несуть весну й життя, а сонце золотими ключами відімкне землю.
Бабуся повела онука до церкви, а він роздивлявся картину страшного суду.
їхня качка вміла розпізнавати добрих і злих людей. Особливо не любила вона Митрофаненка й пустомолота Юхима Бабенка.
Михайлику дядько Себастьян передав листа від тата. Мати наказала сину покликати дядька Миколу, щоб прочитав листа. Батько живий і здоровий, передає всі поклони.
Хлопчик іде гуляти й зустрічає Петра Шевчика, однолітка, який намагався старшувати над Михайлом. Вони танцюють на кризі, гуляють лісом. Під снігом Михайло знайшов підсніжник. Дійсно, лебеді принесли на крилах весну.
Розділ другий
Михайлик самотужки навчився читати і вже в дев'ять років багато перечитав книг. Хлопець поважав хліборобську працю, навчався розуміти "скарби людського духу".
Мати гримала на сина за любов до книг, а потім запирала каганчик, щоб не читав уночі.
На Великдень із сусідом Іваном Михайлик зіграв навбитки, а потім пішов до дядька Юхима по книжки. Той пообіцяв дати "Пригоди Тома Сойєра" в обмін на чотири склянки гарбузового насіння.Мати Михайлика готувала насіння, бо дуже любила землю. Навіть розмовляла з нею.
До діда Дем'яна приїхав дядько Стратон, щоб той полагодив плуга. Дем'ян був найкращим майстром.
Поки мати була в сусідів, Михайло назбирав дві склянки насіння. На вулиці він зустрів бідну жінку із дитям і пригостив насінням малого.
Писар Юхим за це насіння дав йому почитати казки.
Удома мати спитала, чи він пригостив бідного хлопця насінням. За це вона не сварилась на сина.
Розділ третій
До матері Михайлика, тітки Ганни, прийшла попова наймичка Мар'яна. Вона пригостила їх марципанами та покликала Михайлика збирати черешні.
Хлопець узявся пасти кобилу Обмінну. Її помилково купив дід за порадою дядька Трохима. Обдурені чоловіки взяли замість коня кобилу. За це й прозвали її Обмінною.
Одним з найвизначніших творів І. П. Котляревського є п'єса "Наталка Полтавка". У п'єсі оспівується і утверджується громадська та особиста мораль, вироблена народом, викривається і засуджується аморальність панівної верхівки.
У п'єсі дві групи образів: бідні і багаті. Найяскравішим є образ Наталки. Чесна, проста селянська дівчина палко покохала Петра, чекає його. Любов до матері примушує її згодитись на шлюб з возним, якого Наталка не любить. "Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна, та й до того ж я вам не до пари". Шлюб з возним для Наталки означає поневолення. Наталка розуміє, що возний не стане їй ширим другом, а справжнє щастя родинне можливе тільки з Петром.
Петро дізнається, що Наталка подала рушники і хоче полегшити її долю, виявляє великодушність, дає зароблені гроші, щоб возний не дорікав Наталці за її бідність.
Наталка сміливо бореться за щастя, вона відмовляє возному, бо "жити люб'язно і дружно, бути вірним до смерті і помагати одно одному" можна тільки з коханим. А це за гроші купити не можна. Тому Наталка відмовляється від грошей, бо їй потрібне щастя, а не гроші.
: Наталка не хоче нікого образити. Вона не тільки зовні красива, а й великодушна. Найкраще про її душевну красу, сказав виборний: "Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить".
Знаючи про відповідальність за порушення звичаїв, вона все одно виступає проти звичаїв, залишається з Петром. Своєю добропорядністю зачаровує Миколу, товариша Петра, який намагався до Петрові. Наталка не тільки не злякалась на краю безодні, а ще й підтримала свого коханого.
В образі Наталки, Петра, Миколи, Терпелихи 1. П. Котляревський підкреслив моральну вищість представників народу в порівнянні з представниками панівного класу, змалював душевну красу простих людей, показав, що під грубою свитою б'ється щире людське серце.
Письменник порушує питання, які хвилювали представників і багатих, і бідних. Це доброта, великодушність, щирість. Цими моральними категоріями наділив письменник і возного. Але в цілому це негативний персонаж, та наділений і позитивними якостями. Багатий, на посаді, покохав по-справжньому просту дівчину з народу. Покохав щиро: наважився навіть переступити звичаї свого кола, взяти за дружину селянку, не рівню собі. Уже це змушує нас бачити у возному хороше, порядне, добре. Любов його людяна. Хоча епізод погрози Наталці свідчить проти возного. Але що йому робити? Відбулися заручини, радість переповнює людину — дівчина майже уже дружина. 1 тут раптом відмова, несподівана ганьба. Та й тут возний проявляє великодушність. Відмовляється від Наталки. Хай вона буде щаслива з коханим Петром! Кохання підносить, робить людину кращою. Не дивно, що й Тетерваковський трошки виріс духовно. Можливо, цьому допоміг Макогоненко, який сватався до Наталки за проханням возного. Та пізніше виборний, маючи десь і совість, починає рятувати становище, із співчуттям говорить, що йому жаль Петра, що такого чоловіка, як Петро, він зроду не бачив. Цим допомагає Терпилисі утвердитися у думці, що дочка буде щасливою тільки з коханим, що не можна силою, як вона хотіла, та погрозами змусити Наталку піти до вінця. Макогоненко пом'якшує біль, втішає возного: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець". Виборний знає свій край, пишається ним, його історією.
У створенні образів п'єси відіграли велику роль пісні, казки, у яких народ наділяв своїх улюблених героїв високими моральними якостями. Самовіддане кохання Наталки до Петра показано таким, яким це почуття зображено в народних піснях. Наталчин ідеал сімейного щастя збігається з народним ідеалом, відтвореним у піснях. "Нащо мені багатство, нащо мені гроші, ти мені, милий, і без них хороший".
П'єса сподобалась мені тим, що вчить по-справжньому любити, поважати старших, боротися за своє щастя.
Розділ перший
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і смуток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням".
Дід Дем'ян каже, що вони на крилах несуть весну й життя, а сонце золотими ключами відімкне землю.
Бабуся повела онука до церкви, а він роздивлявся картину страшного суду.
їхня качка вміла розпізнавати добрих і злих людей. Особливо не любила вона Митрофаненка й пустомолота Юхима Бабенка.
Михайлику дядько Себастьян передав листа від тата. Мати наказала сину покликати дядька Миколу, щоб прочитав листа. Батько живий і здоровий, передає всі поклони.
Хлопчик іде гуляти й зустрічає Петра Шевчика, однолітка, який намагався старшувати над Михайлом. Вони танцюють на кризі, гуляють лісом. Під снігом Михайло знайшов підсніжник. Дійсно, лебеді принесли на крилах весну.
Розділ другий
Михайлик самотужки навчився читати і вже в дев'ять років багато перечитав книг. Хлопець поважав хліборобську працю, навчався розуміти "скарби людського духу".
Мати гримала на сина за любов до книг, а потім запирала каганчик, щоб не читав уночі.
На Великдень із сусідом Іваном Михайлик зіграв навбитки, а потім пішов до дядька Юхима по книжки. Той пообіцяв дати "Пригоди Тома Сойєра" в обмін на чотири склянки гарбузового насіння.Мати Михайлика готувала насіння, бо дуже любила землю. Навіть розмовляла з нею.
До діда Дем'яна приїхав дядько Стратон, щоб той полагодив плуга. Дем'ян був найкращим майстром.
Поки мати була в сусідів, Михайло назбирав дві склянки насіння. На вулиці він зустрів бідну жінку із дитям і пригостив насінням малого.
Писар Юхим за це насіння дав йому почитати казки.
Удома мати спитала, чи він пригостив бідного хлопця насінням. За це вона не сварилась на сина.
Розділ третій
До матері Михайлика, тітки Ганни, прийшла попова наймичка Мар'яна. Вона пригостила їх марципанами та покликала Михайлика збирати черешні.
Хлопець узявся пасти кобилу Обмінну. Її помилково купив дід за порадою дядька Трохима. Обдурені чоловіки взяли замість коня кобилу. За це й прозвали її Обмінною.