У кожного народу є свої Гамлети, Донкіхоти й Робінгуди, і в нас також є свої — Олекса Довбуш, Іван Ґонта, Максим Залізняк, Роман Шухевич і тисячі інших. Всі вони виступили проти ворога і гідно боронили свій народ. Під час побоїв і болісних катувань ще один народний месник, Устим Кармелюк, казав, що краще вмерти героєм, ніж животіти кріпаком.Народився Устим Якимович Кармалюк 10 березня 1787 року в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (зараз — село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Змалку Устим бачив панську сваволю та зневажливе ставлення до підневільних людей. Тому він ненавидів поневолювачів і мріяв, коли сам стане дорослим, то виступить в боротьбі за справедливість. Працюючи двірником у поміщицькому дворі, хлопець здобув свою першу освіту, що стало в нагоді в майбутньому. З молодих років Устим відзначався не лише талантом, але і прекрасною вродою. Його пани навіть намагалися приманити на свій бік. Але юнак був не тільки одним тілом зрощений із поневоленим населенням, але й одною ідеєю на смерть і життя споріднений. Це доводив Кармелюк багато разів. 1811-го за непокірний характер його вперше заарештували в панській економії, однак молодику вдалося втекти й уникнути покарання. 1812-го його забрали на 25 років у рекрути до московської армії. Але 1813-го разом із своїм побратимом Данилом Хроном Устим утікає з IV уланського полку, що дислокувався в Кам’янці-Подільському і повертається на рідні терени, щоб почати повстанський рух проти поневолювачів простого народу зі зброєю в руках. Повернувшись у свої околиці, Кармелюк став організовувати місцевих хлопців до повстання проти поміщиків Пігловських. Скоро зібрав загін, який забирав панське майно і роздавав його бідним селянам. Загін месника не тільки забирав майно в поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів. Зокрема Кармелюк здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому й інших, хто гнобив простий народ. Про його діяльність стало відомо і за ним почали стежити військові загони влади. Незабаром Кармалюка спіймали і московський каральний загін і засудив месника до 500 ударів шпіцрутенами, після чого Устима відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармелюк утік з-під варти, повернувся додому і знову продовжив боротьбу.Повстанські загони систематично поповнювали селянська молодь і втікачі з царської армії. Вони все більше загрожували пануючій системі. 1814-го повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі. У містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, корчми. Стривожена колоніальна адміністрація шукає порятунку від повстанців. Захоплені у поміщиків гроші та майно Кармалюк роздає збіднілим селянам. Проти нього виставили кілька каральних загонів, яким вдається схопити отамана й ув’язнити в Літинську тюрму. Але з цієї тюрми Кармелюк утікає. Вийшовши на волю, відважний ватажок, маючи підтримку в народі, продовжує визвольні змагання та допомагає бідним. 1817 року московські жандарми вчергове схопили Кармалюка, й ув’язнили його в Кам’янець-Подільській в’язниці. Там військовий суд засудив героя до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив кару 25 ударами батогом, тавруванням розпеченим залізом, і засланням на десять років у Сибір. Та невтомний і мужній отаман 1818-го втікає з В’ятської етапної в’язниці й повертається на Поділля. Тут він став діяти ще оперативніше, маневруючи між облавами окупаційних військ. Популярність Кармалюка зростає, до нього приєднуються все нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують від різних загроз. У цей час родину Кармалюка, його дружину Марію та дітей піддають репресіям і гонінням. У Кармалюка було четверо синів та одна донька. Устим дуже рідко зустрічався зі сім’єю. Він весь час був зайнятий
Повернувшись у свої околиці, Кармелюк став організовувати місцевих хлопців до повстання проти поміщиків Пігловських. Скоро зібрав загін, який забирав панське майно і роздавав його бідним селянам. Загін месника не тільки забирав майно в поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів.
Зокрема Кармелюк здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому й інших, хто гнобив простий народ. Про його діяльність стало відомо і за ним почали стежити військові загони влади. Незабаром Кармалюка спіймали і московський каральний загін і засудив месника до 500 ударів шпіцрутенами, після чого Устима відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармелюк утік з-під варти, повернувся додому і знову продовжив боротьбу.Повстанські загони систематично поповнювали селянська молодь і втікачі з царської армії. Вони все більше загрожували пануючій системі. 1814-го повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі. У містах і містечках спалахують селянські бунти, нищаться панські маєтки, корчми. Стривожена колоніальна адміністрація шукає порятунку від повстанців. Захоплені у поміщиків гроші та майно Кармалюк роздає збіднілим селянам. Проти нього виставили кілька каральних загонів, яким вдається схопити отамана й ув’язнити в Літинську тюрму. Але з цієї тюрми Кармелюк утікає. Вийшовши на волю, відважний ватажок, маючи підтримку в народі, продовжує визвольні змагання та допомагає бідним. 1817 року московські жандарми вчергове схопили Кармалюка, й ув’язнили його в Кам’янець-Подільській в’язниці. Там військовий суд засудив героя до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив кару 25 ударами батогом, тавруванням розпеченим залізом, і засланням на десять років у Сибір.
Та невтомний і мужній отаман 1818-го втікає з В’ятської етапної в’язниці й повертається на Поділля. Тут він став діяти ще оперативніше, маневруючи між облавами окупаційних військ. Популярність Кармалюка зростає, до нього приєднуються все нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують від різних загроз.
У цей час родину Кармалюка, його дружину Марію та дітей піддають репресіям і гонінням. У Кармалюка було четверо синів та одна донька. Устим дуже рідко зустрічався зі сім’єю. Він весь час був зайнятий