“шпага славка беркути” – це шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, пошук себе, дорослішання, розуміння людської природи. у центрі подій непрості й мінливі стосунки трьох друзів – юлька ващука, самого славка беркути та юної артистки лілі. беркута і ващук були друзями, однак що швидше вони дорослішають, то зрозумілішим стає, що кожен іде своєю дорогою. для юлька, який ідеалізував батька, серйозним ударом стає розвінчання цього міфу. каменем спотикання славка є його гордість і честолюбство. стосунки двох хлопців – це цілий палімпсест, де крізь взаємні образи й конфлікти особисті комплекси, травми дорослішання й стосунків у родині. кожен із персонажів шукає себе, але не кожен знаходить. в образі славка беркути передано риси борця, готового долати життєві труднощі, свої недоліки й слабкості, розвиватися й рухатися далі. фехтування – улюблений спорт юнака – можна вважати символічним зліпком цих рис характеру. шлях юлька заплутаний і непевний, йому бракує чесності й справедливості, сили й благородства духу. обидва характери схожі на дві сторони медалі людської природи. альтер его, міфологема близнят – слова, які просяться тут.
Jвіт поезії чарівний і неповторний. Він може схвилювати людину, пробудити в душі різні почуття й переживання. Особливо, коли поетичне слово створене справжніми майстрами, що можуть торкнутися струн людської душі.
Викликає захоплення поезія неперевершеного митця Павла Тичини «Гаї шумлять». Цей вірш сповнений радісним світосприйняттям, зворушливістю перед прекрасним. Ліричний герой твору відчуває красу природи душею, тому зображує її як живу істоту. Гай здається йому замріяним, хмарки на небі біжать, ріка «горить-тремтить, як музика». Людина і природа гармонійні, бо їх настрої тісно переплітаються, змінюються від радісного очікування світлого суму. Ліричний герой, милуючись навколишньою красою, дивується своїй єдності з природою.
Майстерно зображуючи красу рідного краю, Павло Тичина висловлював свої патріотичні почуття, синівську любов до України
Викликає захоплення поезія неперевершеного митця Павла Тичини «Гаї шумлять». Цей вірш сповнений радісним світосприйняттям, зворушливістю перед прекрасним. Ліричний герой твору відчуває красу природи душею, тому зображує її як живу істоту. Гай здається йому замріяним, хмарки на небі біжать, ріка «горить-тремтить, як музика». Людина і природа гармонійні, бо їх настрої тісно переплітаються, змінюються від радісного очікування світлого суму. Ліричний герой, милуючись навколишньою красою, дивується своїй єдності з природою.
Майстерно зображуючи красу рідного краю, Павло Тичина висловлював свої патріотичні почуття, синівську любов до України