найвидатніший український поет, слава української літератури тарас григорович шевченко – справжній син своєї батьківщини. він надзвичайно любив свою рідну україну, усе життя мріяв про її свободу та незалежність, усіма силами прагнув внести свій вклад у справу боротьби за її свободу. де б не був поет, куди б не закидала його доля, він завжди пам’ятав рідні місця і завжди прагнув скоріше повернутися до рідної землі, зустрітися зі своїми земляками і однодумцями. роздуми т. г. шевченка над долею українського народу, його любов до вітчизни, печаль і туга за нею під час перебування поета на чужині висловлені у багатьох творах т. г. шевченка.
під час навчання майбутнього великого кобзаря у петербурзі, а потім в казематі та у засланні в уяві поета постійно виникали картини рідної землі, рідних вишневих садочків, він пам’ятав пісні українських дівчат. одним із творів, в якому він втілив ці картини, є невеличкий, але досить виразний вірш «садок вишневий коло хати», який вражає глибиною любові поета до природи свого краю та до свого народу. не маючи сподівань повернутися на батьківщину, т. г. шевченко змальовує чудову картину рідного краю:
«хрущі над вишнями гудуть.
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата,
а матері вечерять ждуть».
на засланні т. г. шевченко усі свої помисли звертає до долі поневоленого народу своєї батьківщини. творчість поета у той період сповнена роздумами про те, як він є своїми поезіями рідному краю, як вони сприймаються українцями. наприклад, у поезії «хіба самому написать…» він підіймає такі проблеми:
«за що я вкраїну люблю?
чи варта вона огня святого? »
т. г. шевченко усе своє життя відчуває нерозривний зв’язок з україною, проявляючи до рідного краю синівську любов. багато років перебуваючи в далеких степах, поет прагне, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». він мріє ще повернутися на батьківщину, подивитися на чарівну природу рідного краю
найвидатніший український поет, слава української літератури тарас григорович шевченко – справжній син своєї батьківщини. він надзвичайно любив свою рідну україну, усе життя мріяв про її свободу та незалежність, усіма силами прагнув внести свій вклад у справу боротьби за її свободу. де б не був поет, куди б не закидала його доля, він завжди пам’ятав рідні місця і завжди прагнув скоріше повернутися до рідної землі, зустрітися зі своїми земляками і однодумцями. роздуми т. г. шевченка над долею українського народу, його любов до вітчизни, печаль і туга за нею під час перебування поета на чужині висловлені у багатьох творах т. г. шевченка.
під час навчання майбутнього великого кобзаря у петербурзі, а потім в казематі та у засланні в уяві поета постійно виникали картини рідної землі, рідних вишневих садочків, він пам’ятав пісні українських дівчат. одним із творів, в якому він втілив ці картини, є невеличкий, але досить виразний вірш «садок вишневий коло хати», який вражає глибиною любові поета до природи свого краю та до свого народу. не маючи сподівань повернутися на батьківщину, т. г. шевченко змальовує чудову картину рідного краю:
«хрущі над вишнями гудуть.
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата,
а матері вечерять ждуть».
на засланні т. г. шевченко усі свої помисли звертає до долі поневоленого народу своєї батьківщини. творчість поета у той період сповнена роздумами про те, як він є своїми поезіями рідному краю, як вони сприймаються українцями. наприклад, у поезії «хіба самому написать…» він підіймає такі проблеми:
«за що я вкраїну люблю?
чи варта вона огня святого? »
т. г. шевченко усе своє життя відчуває нерозривний зв’язок з україною, проявляючи до рідного краю синівську любов. багато років перебуваючи в далеких степах, поет прагне, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за дніпра». він мріє ще повернутися на батьківщину, подивитися на чарівну природу рідного краю