Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга? моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс. існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе. прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя. саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Я вважаю, що всі люди різні і мають право мислити так, як вони вважають за потрібне. Але на моє переконання, оптимістам набагато простіше досягати своїх цілей і долати життєві перешкоди. У той час, як песиміст закриється у собі після чергової невдачі, то оптиміст усвідомить свою помилку та буде рухатися далі до своєї мети, я так вважаю, тому що неодноразово стикався зі схожими ситуаціями, і переможцями з них завжди виходили оптимісти.
По-перше, яскравим прикладом саме такого розуміння для мене є Тарас Шевченко, який виріс у дуже непростий час, проте він був впевненим, що колись Україна розквітне, та прикладав для цього колосальні зусилля.
По-друге, у зв'язку з порушеною проблемою хочеться згадати головного героя твору братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" а саме Чіпку, який з самого дитинства був песимістом, такий іб мислення не привів його ні до чого хорошого, а можливо і був причиною усіх скоєних ним злочинів.
Отже, висновком моїх міркувань стане така думка: оптимістам живеться комфортніше та простіше, але це особистий вибір кожного.