Твір на тему про Федька та Толю

Київ – одне з найдревніших міст України. Це столиця моєї  батьківщини. Точна дата його заснування невідома, проте на думку археологів, воно з’явилося  ще у 6-7 столітті нашої ери. За старовинною легендою його заснували три брати -  Кий, Щек та Хорив, а також їхня сестра Либідь. Київ став колискою, з якого постала  могутня держава Київська Русь.У давні часи тут правили величні князі, діяння яких і досі впливають на наше життя. Це і Володимир Великий, що охрестив Русь, і Ярослав Мудрий, який об’єднав та зміцнив державу, і Володимир Мономах, відомий своєю мудрістю та далекоглядністю. Київ розквітав та ширився, зайняв почесне місце на карті середньовічної Європи. Розвивалась освіта та книгописання, музика і театр. Багато відомих українських діячів культури та літератури жили та працювали в цьому місті.Проте траплялися і лихоліття. Неодноразово Київ було спалено та розграбовано. Багато війн та смут перенесли його міцні стіни. Були знищені безцінні святині та пам’ятки минулого. Та Київ не втратив за довгі століття своєї краси. Скільки пам’яток культури й історії збереглося до наших днів. Древнє місто і досі радує нас виблискуючими на сонці куполами храмів та монастирів, різноманіттям пишних палаців та маєтків. Прогулянка старовинними вуличками нагадує про минулі часи та історичні події.Київ і досі розвивається, розквітає новими барвами. Зараз це сучасна європейська столиця з височенними хмарочосами та торгівельними центрами, великою кількістю парків та скверів. Багатий Київ музеями та бібліотеками, інститутами та університетами. У ньому розміщується всі центральні органи влади, такі як Верховна Рада та Адміністрація Президента.Київ - це чудове місто, прекрасна столиця України. Він поєднує у собі історичне минуле та динамічне сучасне.

Історія України має багато трагічних сторінок, але найбіль­шою для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини й пере­творення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани та підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився в Пісках пан Польський. Уперше прибувши в Піски, що подарувала йому цариця, і від­чувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию та слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок за­спокоїли непокірних. З того все й почалося… Пан вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а зго­дом з’явилась разом із удовою-генеральшою та її синочками. Те­пер піщани зрозуміли, що пропали навіки. Кріпосники за корот­кий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того, «зно­сили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати. Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, усе йшло через прикажчиків, її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дво­ровим. Навіть серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів,
Стелив їм постіль, доводилось гірко. Так, наприклад, за наказом генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Дівчині дово­диться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим ко­шеням на шиї, якого вона ненароком придушила. Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Се­менович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працю­вати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від ге­неральші, Василь Семенович спілкувався із своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок. На мою думку, пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали зви­чайними явищами серед кріпаків. Я вважаю, що сила критичного реалізму Панаса Мирного по­лягає саме в тому, що він у яскравих художніх образах розкрив антинародну сутність кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права в пореформену добу. Отже, Панас Мирний стоїть у перших рядах борців проти поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему станов­лять нову сторінку в розвитку українського критичного реалізму.