Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата: "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.
Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний»,;— «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди; вільна побудова творів; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей —--- Рома́н соціа́льно-побуто́вий — основний різновид реалістичного роману. Для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, Оноре де Бальзак, Флобер Гюстав, англійські Чарлз Діккенс і Вільям Теккерей — розсувають сюжетні рамки й до особистісного, долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий б намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (Іван Тургенев, Лев Толстой, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).
Відповідь:
Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата: "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.
Пояснення:
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди;
вільна побудова творів;
превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей
—---
Рома́н соціа́льно-побуто́вий — основний різновид реалістичного роману.
Для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, Оноре де Бальзак, Флобер Гюстав, англійські Чарлз Діккенс і Вільям Теккерей — розсувають сюжетні рамки й до особистісного, долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий б намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (Іван Тургенев, Лев Толстой, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).