Центральний персонаж п’єси – Наталка. Вона охарактеризовує себе як: «Не багата я і проста, но чесного роду, не стиджуся прясти, шити і носити воду.» Возний сватається до Наталки, але вона залишається незворушною і вірною Петру. Все село доброї думки про Наталку, зокрема Виборний про неї таке гонко, говорить: «Золото-не дівка! Наградив бог Терпелиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна, і до всякого діла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить” . До неї сватались і дяк Тахтауловський і підканцелярист Скоробрешенко, проте в її серці місце знаходив лише Петро. Наталка зворушує відданість своєму коханому Петрові. Чотири роки вона жде Петра, що пішов заробляти гроші. Отже, Наталка завдяки таким рисам характеру, як активне ставлення до життя, здатність до боротьби, волелюбність і саме завдяки цьому виборює своє щастя – одружується з Петром.
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття. По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш. Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь. По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується. Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо. Отже, дружба - це найкращий скарб в житті
