это был типичный человек эпохи барокко - ренессансная жизнерадостность и жизнелюбие объединялись в нем с глубокой, искренней религиозностью, а это порождало внутреннюю противоречивость его душевного мира, его индивидуальную душевную драму, хотя и питало мощной энергией его творчество.
интересен он еще и тем, что не занимал высоких должностей, не имел уважительных титулов и, будучи просвещенным человеком, оставался всю жизнь рядовым пахарем родной культурной нивы. принадлежал иван величковский к тому кругу деятелей, которые сплачивались возле таких тогдашних культурно-идеологических и церковных проводников, как лазарь баранович и варлаам ясинский. его деятельность тесно сливается с деятельностью не только этих тогдашних «столбов» украинской церковной, политической и культурной жизни, но и с деятельностью их младших современников, в частности дмитрия туптала и стефана яворского.
Об’єднаймося ж, брати мої Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування. Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера поводження, мова, закони. Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях. Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать відносинах традиції, звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх основі. А це – дзеркало душі народу. У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація. Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення духовності. Ще Шевченко писав: “Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь!...” А це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів. Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо цього консенсусу, то життя на Землі стане надзвичайно щасливим. Відколи існує життя н Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на таке покращення – марно. Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати. Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.
ответ:
это был типичный человек эпохи барокко - ренессансная жизнерадостность и жизнелюбие объединялись в нем с глубокой, искренней религиозностью, а это порождало внутреннюю противоречивость его душевного мира, его индивидуальную душевную драму, хотя и питало мощной энергией его творчество.
интересен он еще и тем, что не занимал высоких должностей, не имел уважительных титулов и, будучи просвещенным человеком, оставался всю жизнь рядовым пахарем родной культурной нивы. принадлежал иван величковский к тому кругу деятелей, которые сплачивались возле таких тогдашних культурно-идеологических и церковных проводников, как лазарь баранович и варлаам ясинский. его деятельность тесно сливается с деятельностью не только этих тогдашних «столбов» украинской церковной, политической и культурной жизни, но и с деятельностью их младших современников, в частности дмитрия туптала и стефана яворского.