Гетьман І. Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявили найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. У Росії переломним моментом у трактуванні постаті І. Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був змінений на знак мінус.
Українські письменники другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., використовуючи легенду про молодечі пригоди І. Мазепи, а також її літературні інтерпретації, виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать "злочинного" гетьмана. І тільки з ХХ ст. в iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивно-психологiчного зображення.
Письменник звернувся до постаті І. Мазепи зовсім не випадково: цією дилогією він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія "Богдан Хмельницький", дилогія про Івана Мазепу, а також романи "Останні орли" і "Разбойник Кармелюк" .
Оминаючи цензурні перешкоди, М. Старицький спробував об'єктивно відобразити соціально-політичну ситуацію середини 60-80-х рр. ХVII ст. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби П. Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. У романі "Молодость Мазепы" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руина" репрезентує І. Мазепу на службі у гетьмана П. Дорошенка. На цьому тлі письменник зрепродукував основні чинники формування особистості, світоглядних передумов державної діяльності І. Мазепи, показав його державницькі прагнення, значний вплив на українське культурно-громадське життя, передав складність боротьби за національну ідею, яку гетьман виношував усе своє свідоме життя . М. Старицький максимально наближає літературне бачення героя до реальності, показуючи його і як історичну постать, і як звичайну людину, що перебуває у вирі складних життєвих конфліктів. Автор виходить за межі офіційних інтерпретацій діяльності І. Мазепи і моделює його образ із позицій історизму та реалізму.
У розкритті образу гетьмана, його внутрішнього світу, особливостей темпераменту та мотивів поведінки письменник використовував такий прийом як показ внутрішнього світу героя через закоханість. Це насамперед стосунки Мазепи і козачки Галини, які характеризують героя як ніжного, пристрасного, вірного чоловіка, що заради кохання здатен на все. Інша сюжетна лінія, Мазепа-Мар'яна, покликана показати головного героя передусім як високоінтелектуальну й політично освічену людину, сильну, духовно багату особистість, як щирого друга, цікавого співрозмовника та привабливого чоловіка. Інший прийом розкриття особистості Мазепи - це взаємини з матір'ю, що характеризують майбутнього гетьмана як люблячого сина, людину, що пам'ятає та шанує своє коріння, історію свого роду й нації, прислухається до думки мудріших людей.
Історіософсько-мистецька позиція М. Старицького, заявлене в його дилогії про І. Мазепу, мала очевидні новаторські риси. Основна з них та, що виписано образ Мазепи - "не-гетьмана", Мазепи молодого. У дилогії це хоч "іще" не гетьман, але вже помітна й доволі популярна в Україні особистість. М. Старицький так виписує образ і розставляє такі смислові акценти, щоб аргументовано (історично й художньо) заперечити ярлики й міфи, показати І. Мазепу політиком європейського типу і патріотом України. Не те що з прихильністю, а, як відчувається, з пієтетом і зворушенням Старицький "моделює" цей образ, глибоко й послідовно .
Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б. Лепким, він - держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість і людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо "нaйвищий зaкон - добро вітчини, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!" . Його життя було підпорядковaне вищій меті - боротьбі зa незaлежність Укрaїни. Б. Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх і шукaти шляхів звільнення від московського ярмa. Доля вирішилa вагання гетьмaнa нa користь шведів: "Щaстя, видимо, хилилося нa бік Кaрлa ХІІ. Тaк можнa було собі гaдaти. Це було гетьмaнові по душі. .
Гетьман І. Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявили найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. У Росії переломним моментом у трактуванні постаті І. Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був змінений на знак мінус.
Українські письменники другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., використовуючи легенду про молодечі пригоди І. Мазепи, а також її літературні інтерпретації, виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать "злочинного" гетьмана. І тільки з ХХ ст. в iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивно-психологiчного зображення.
Письменник звернувся до постаті І. Мазепи зовсім не випадково: цією дилогією він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія "Богдан Хмельницький", дилогія про Івана Мазепу, а також романи "Останні орли" і "Разбойник Кармелюк" .
Оминаючи цензурні перешкоди, М. Старицький спробував об'єктивно відобразити соціально-політичну ситуацію середини 60-80-х рр. ХVII ст. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби П. Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. У романі "Молодость Мазепы" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руина" репрезентує І. Мазепу на службі у гетьмана П. Дорошенка. На цьому тлі письменник зрепродукував основні чинники формування особистості, світоглядних передумов державної діяльності І. Мазепи, показав його державницькі прагнення, значний вплив на українське культурно-громадське життя, передав складність боротьби за національну ідею, яку гетьман виношував усе своє свідоме життя . М. Старицький максимально наближає літературне бачення героя до реальності, показуючи його і як історичну постать, і як звичайну людину, що перебуває у вирі складних життєвих конфліктів. Автор виходить за межі офіційних інтерпретацій діяльності І. Мазепи і моделює його образ із позицій історизму та реалізму.
У розкритті образу гетьмана, його внутрішнього світу, особливостей темпераменту та мотивів поведінки письменник використовував такий прийом як показ внутрішнього світу героя через закоханість. Це насамперед стосунки Мазепи і козачки Галини, які характеризують героя як ніжного, пристрасного, вірного чоловіка, що заради кохання здатен на все. Інша сюжетна лінія, Мазепа-Мар'яна, покликана показати головного героя передусім як високоінтелектуальну й політично освічену людину, сильну, духовно багату особистість, як щирого друга, цікавого співрозмовника та привабливого чоловіка. Інший прийом розкриття особистості Мазепи - це взаємини з матір'ю, що характеризують майбутнього гетьмана як люблячого сина, людину, що пам'ятає та шанує своє коріння, історію свого роду й нації, прислухається до думки мудріших людей.
Історіософсько-мистецька позиція М. Старицького, заявлене в його дилогії про І. Мазепу, мала очевидні новаторські риси. Основна з них та, що виписано образ Мазепи - "не-гетьмана", Мазепи молодого. У дилогії це хоч "іще" не гетьман, але вже помітна й доволі популярна в Україні особистість. М. Старицький так виписує образ і розставляє такі смислові акценти, щоб аргументовано (історично й художньо) заперечити ярлики й міфи, показати І. Мазепу політиком європейського типу і патріотом України. Не те що з прихильністю, а, як відчувається, з пієтетом і зворушенням Старицький "моделює" цей образ, глибоко й послідовно .
Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б. Лепким, він - держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість і людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо "нaйвищий зaкон - добро вітчини, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!" . Його життя було підпорядковaне вищій меті - боротьбі зa незaлежність Укрaїни. Б. Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх і шукaти шляхів звільнення від московського ярмa. Доля вирішилa вагання гетьмaнa нa користь шведів: "Щaстя, видимо, хилилося нa бік Кaрлa ХІІ. Тaк можнa було собі гaдaти. Це було гетьмaнові по душі. .