Старый Лобо был гигантским вожаком стаи серых волков, опустошавших долину Куррумпо в течение долгих лет.Все пастухи и скотоводы хорошо знали его, и где бы он ни появлялся со своей верной стаей, там воцарялся ужас. Владельцы стад приходили в отчаяние. Старый Лобо был великаном среди других волков, и хитрость его и сила соответствовали его росту. Его ночной вой был хорошо известен всем местным жителям. Выл он громче всех других волков. Обыкновенный волк мог часами выть вблизи пастушьего лагеря, не привлекая к себе внимания, но когда в ущелье раздавался громкий рев старого волчьего вожака, пастухами овладевало беспокойство, и они знали, что утром им придется услыхать о новых опустошениях в стадах.
Одного он только боялся – огнестрельного оружия. Зная, что все жители этой области носят ружья с собой, Лобо никогда не нападал на человека и старался не встречаться с ним.
Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві, на той момент дівчині було приблизно 13 років. В молодості у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його приблизно 4 роки. Проте, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для спокути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла в 28 років, не перенісши смерті коханого.
Одного он только боялся – огнестрельного оружия. Зная, что все жители этой области носят ружья с собой, Лобо никогда не нападал на человека и старался не встречаться с ним.
Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві, на той момент дівчині було приблизно 13 років. В молодості у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його приблизно 4 роки. Проте, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для спокути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла в 28 років, не перенісши смерті коханого.
Объяснение: