На батьківщині хімії – у Стародавньому Єгипті – таємницею «священного мистецтва» володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювались навіть фараони. У храмах жерці, крім ритуальних богослужінь, займалися політикою і науками. Вони вміли бальзамувати трупи, виготовляти косметичні препарати, ліки, смертоносні отрути, розробляли підробки коштовного каміння і золота. Успішно розвивалось хімічне ремесло і в країнах Азії: Месопотамії, Індії та Китаї. Металурги стародавнього Вавилону виплавляли сурму та сурм’янисті бронзи вже близько 3000 років до н. е. Майже 6000 років тому для виготовлення зброї і знарядь використовували мідь, а пізніше – з I тисячоліття до н.е. – й залізо. Період алхімії (IV–XVI століття)
Практичний досвід людей упродовж тисячоліть усе більше посилював їхню віру у неабиякі можливості хімічного ремесла. Давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла й коштовного каміння заполонило розум людей. Хімічні знання почали поширюватись у Греції і Римі. У VII столітті кочові племена арабів заволоділи Олександрією (заснована у IV столітті до н. е.) і в бібліотеці Олександрійської академії захопили книги, з яких арабські вчені запозичили нагромаджені впродовж тисячоліть знання. Араби почали називати хімію алхімією. Алхіміки шукали три речовини:
філософський камінь, за до якого можна було б перетворювати звичайні метали в золото і срібло; еліксир життя, який лікував би всі хвороби і зробив би людину безсмертною; алькагест – універсальний розчинник. Прагнучи досягти привабливої мети – створення незліченних багатств, алхіміками у цей період нагромаджено неабиякий фактичний матеріал, здобуто й описано чимало речовин (цинк, сурму, вісмут, миш’як), розроблено експериментальні методи і прийоми, якими користуються й досі. Наприклад, гамбурзький алхімік Брандт відкрив білий фосфор. Становлення хімії як науки (XVІ-XIX століття)
Учені вважають, що знання про перетворення речовин, нагромаджені до XVI століття, ще не були наукою. Певна сума фактів стає наукою лише тоді, коли з’являються теорії, що пояснюють відомі факти й передбачають нові відкриття. Становлення хімії було підготоване першими теоріями перетворення речовин (багато з яких були помилковими), які виникли в Європі у другій половині XVII століття. У творах хіміків другої половини XVII століття велика увага приділялась поясненню процесів горіння.
Німецький учений Георг Шталь (1659 – 1734 рр.) створив першу хімічну теорію, названу теорією флогістону. Вона розглядала процес горіння, як реакцію розкладу. Флогістоном вважалася особлива речовина – «вогняна матерія», складова частина усіх здатних горіти речовин. Роль повітря зводилася до «вбирання» флогістону: зелені листки «всмоктували» флогістон із повітря, при горінні деревини він знову виділявся. Як самостійна наука хімія сформувалася в середині XVIII століття з відкриттям М. Ломоносовим закону збереження маси речовин під час хімічних реакцій.
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Практичний досвід людей упродовж тисячоліть усе більше посилював їхню віру у неабиякі можливості хімічного ремесла. Давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла й коштовного каміння заполонило розум людей. Хімічні знання почали поширюватись у Греції і Римі. У VII столітті кочові племена арабів заволоділи Олександрією (заснована у IV столітті до н. е.) і в бібліотеці Олександрійської академії захопили книги, з яких арабські вчені запозичили нагромаджені впродовж тисячоліть знання. Араби почали називати хімію алхімією. Алхіміки шукали три речовини:
філософський камінь, за до якого можна було б перетворювати звичайні метали в золото і срібло;
еліксир життя, який лікував би всі хвороби і зробив би людину безсмертною;
алькагест – універсальний розчинник.
Прагнучи досягти привабливої мети – створення незліченних багатств, алхіміками у цей період нагромаджено неабиякий фактичний матеріал, здобуто й описано чимало речовин (цинк, сурму, вісмут, миш’як), розроблено експериментальні методи і прийоми, якими користуються й досі. Наприклад, гамбурзький алхімік Брандт відкрив білий фосфор. Становлення хімії як науки (XVІ-XIX століття)
Учені вважають, що знання про перетворення речовин, нагромаджені до XVI століття, ще не були наукою. Певна сума фактів стає наукою лише тоді, коли з’являються теорії, що пояснюють відомі факти й передбачають нові відкриття. Становлення хімії було підготоване першими теоріями перетворення речовин (багато з яких були помилковими), які виникли в Європі у другій половині XVII століття. У творах хіміків другої половини XVII століття велика увага приділялась поясненню процесів горіння.
Німецький учений Георг Шталь (1659 – 1734 рр.) створив першу хімічну теорію, названу теорією флогістону. Вона розглядала процес горіння, як реакцію розкладу. Флогістоном вважалася особлива речовина – «вогняна матерія», складова частина усіх здатних горіти речовин. Роль повітря зводилася до «вбирання» флогістону: зелені листки «всмоктували» флогістон із повітря, при горінні деревини він знову виділявся. Як самостійна наука хімія сформувалася в середині XVIII століття з відкриттям М. Ломоносовим закону збереження маси речовин під час хімічних реакцій.
Для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. Пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. Бо через кілька століть новонароджений Положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.
Объяснение: