Тести. 1. Звертання є в реченні (розділові знаки пропущені).
А) Тішся дитино допоки маленька (Леся Українка)
Б) Мрія поли із думкою в купі геть у далекі світа… (Леся Українка)
В) Поблискують черешні в листі зелененькім… (Леся Українка)
Г) Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди

під віттям широким. (Леся Українка)
2. Пунктуаційну помилку допущено в рядках.
А) Оце, либонь вже почалось. (Л. Костенко)
Б) Мамо, чи кожна пташина в вирій на зиму літає? (Леся Українка)
В) Мамо, іде вже зима, снігом травицю вкриває, в гаю пташок вже нема…(Леся
Українка)
Г) Мамо, ті сиві пташки сміливі, певно, ще й дуже… (Леся Українка)
3. Слово чи групу слів, які називають до того, до кого звернена мова, називають…
А) вставні слова
Б) ваш варіант відповіді
В) узагальнююче слово
Г) однорідні члени речення
4. Комами з обох боків треба відокремити звертання в реченні (розділові знаки
пропущено)
А) Старі дуби і вам за осінь (Л. Костенко)
Б) Куди ти ділась річенько? (Л. Костенко)
В) Вечірнє сонце дякую за день! (Л. Костенко)
Г) Тож годі нам сини козацькі спати. (С. Зінчук)
5. Визначте речення, у якому немає вставних слів (розділові знаки пропущено)
А) Мабуть ще людство молоде. (Л. Костенко)
Б) Певно тут не чули зроду, що бува негода в свiтi (Леся Українка)
В) I здається що з весельця щире золото спадає. (Леся Українка)
Г) Не колишуться од вiтру на човнах вiтрила бiлi. (Леся Українка)
6. Визначте в уривку чим є виділене слово є
Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати. (Леся Українка)
А) поширене звертання
Б) вставним словом
В) звертанням
Г) вставним словосполученням

У творі "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Генріх Белль розповідає про долю одного молодого солдата, який був на війні тільки три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, скаліченого, привезли в шпиталь, несуть коридорами, і юнак, тамуючи біль, з подивом бачить знайомі стіни з табличками: 6-А, 6-Б, фотографії, малюнки, портрети живописців і політичних діячів. Йому не хочеться вірити, що він у рідній школі, адже часто буває, що коридори і класи схожі: "Чого лишень не привидиться у гарячці!"

Він легкий, його плавно несуть на ношах, і юнак бачить знайомі з дитинства гравюри. Санітари з байдужим, утомленим виглядом знову підняли ноші й понесли юнака до операційної, яка була в залі малювання за дошкою. Його поклали на стіл, аж раптом за плечима санітара на нестертій дошці хлопець побачив напис, і вперше його серце озвалося: "десь у потаємному куточку зринув переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало у мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою". На уроці малювання він писав вислів, і йому не вистачило дошки, щоб закінчити. Так і залишилося "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." недописаним, хоча і він, і вчитель сім разів намагалися втиснути слово Спарту в рядок, але це їм так і не вдалося.

Солдат трохи підвів голову, і страшний біль пронизав усе тіло, проте він устиг поглянути на себе й побачив, що у нього нема обох рук і правої ноги.

Назва оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це німе питання до читачів. Як тепер цей безногий солдат підійде до дошки і де йому взяти руки, щоб нарешті дописати цей "початок славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які, боронячись від навали персів, полягли під Фермопілами"?  Хто згадає, хто напише епітафію мільйонам загиблих у світовій війні?

Генріх Белль не дає імені героєві оповідання, не називає місто, де відбуваються події, не завершує твір. Чи виживе цей юнак, який, провалюючись у небуття перед операцією, просить молока? Як він, такий покалічений, буде жити далі? У долі одного молодого солдата, як у дзеркалі, відбивається безліч доль інших людей, життя яких було понівечене війною. Кожним своїм твором Генріх Белль закликає людство не повторювати помилок, берегти мир і боротися за нього.

Дiва Обiда.

Перше видання цієї книжки, здійснене івано-франківським видавництвом «Лілея-НВ», стало переможцем конкурсу «Книга року-2000» у номінації «Голос душі». А сам автор є цьогорічним лавреатом Шевченківської премії.

«Феномен Римарука у тому ж, у чому й феномен (і загадка) найдавнішого українського мелосу, зокрема – колядок і щедрівок: заховані у них слова – то насправді слова посаджені і пророслі, слова вкорінені, слова, що дають плоди...» – писала про «Діву Обиду» Маріанна Кіяновська. А сам поет в одному з віршів говорить так:

Він у твої також уцілить груди,

бо добрим цей останній міт не буде:

на скронях – сніг...

Із лабіринту виходу немає.

Поезія – Медея, що вбиває

дітей своїх.

Люблю ци вiрши.