Тема. Я.Стельмах. Повість «Митькозавр із Юрківки». Характеристика
героїв
Наше завдання: опрацювати ідейно-художній зміст твору,
характеризувати вчинки і поведінку головних героїв твору; розвивати
культуру зв’язного мовлення , логічне мислення, пам;ять; виховувати
почуття любові до рідного краю, позитивні риси характеру на прикладі
головних героїв.

Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку: Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…І нарешті по Одрі - темній, широкій На останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті: - Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами? Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я. Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини: А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки. Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила - це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, наполегливості. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.

«Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».

«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».

«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».

«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».

«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».