Тема: Образи людей із народу та панночки у повісті Марка Вовчка "Інститутка".

! Скласти плани характеристик:
1. Панночка-інститутка.
2. Кріпачка Устина.
3. Прокіп.

Катерина – особистість з яскраво окресленими індивідуальними рисами характеру. Вона не така сильна натура, як Ганна. Для неї в житті головним було лише кохання та честь, віра в кохану людину , заради цього вона терпіла всі свої біди й поневіряння. Втративши сенс свого буття, вона не бачить іншого шляху, навіть син не стримує її від чергового гріха – самогубства . Ганна зосереджується на любові до дитини. Вона самозрікається в ім’я сина, любов до нього перемагає все інше. Їй властивий “тихий героїзм”. Наймичка натура цільна і, у певному розумінні, ідеальна й індивідуалізована. Вона ”безвинна” жертва суспільних обставин, що спокутує все життя свій гріх. В обох творах головна увага зосереджена на переживаннях дівчини-покритки, жінки-матері. У поемі “Наймичка” Шевченко ніби знову повторює історію Катерини, трагедію її нещасливого кохання, але разом з тим розробляє її по-новому. За великим рахунком, обидві описані ним жінки були нещасні, але одна з них все-таки змогла зробити кращою долю свого сина.

«Катерина» «Ганна» «чорні брови», «карі очі»; «біле личко»; покритка; здатна на великі страждання; рішуча, безжалісна; щира і проста, чесна і благородна; відверта і довірлива. любляча мати; щирість, простота, відвертість; працьовитість і щедрість; набожність, дотримується народних обрядів; повага до людей; терплячість, здатність до важких страждань; ніжність; безталанність; жертва тогочасного суспільства.

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.