герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.
І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.
Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.
2. Втілення найкращих рис народу в образах Вамби і Гурта, розбійників Робін Гуда.
3. Річард І - ідеалізований герой автора.
4. Айвенго - шляхетний лицар.
5. Жіночі образи в романі.
6. Викриття лицемірства служників церкви.
а це до биографии
Вальтер Скотт біографія українською мовою скорочено викладена в цій статті. Вальтер Скотт (Walter Scott) — відомий британський письменник, поет, історик адвокат шотландського походження. Вважається основоположником жанру історичного роману.
Вальтер Скотт біографія коротко Народився 15 серпня 1771 в Единбурзі, в родині заможного юриста. У сім’ї з 13 дітей вижило шестеро. З дитинства письменник страждав паралічем, в результаті якого на все життя залишився кульгавим. Його часто возили на лікування в курортні місця. Незважаючи на свій фізичний недолік, вже в ранньому віці вражав оточуючих живим розумом і феноменальною пам’яттю, багато читав.
У 1778 році повертається в Едінбург. З 1779 року навчається в едінбурзькій школі, в 1785 році вступає до Единбурзького коледжу. У коледжі захопився альпінізмом, зміцнів фізично, і набув популярності серед однолітків як відмінний оповідач. Разом зі своїми друзями організував в коледжі «Поетичне суспільство», вивчав німецьку мову. У 1792 в Единбурзькому університеті складає іспит на звання адвоката. Після цього він активно займався юридичною практикою і багато подорожував по країні. Попутно він збирав народні оповіді і легенди про героїв країни. Захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера «Ленора».
У 1791 році він вперше закохався, однак Вільяміна Белшес віддала перевагу іншому. Це стало найсильнішим ударом для молодого Вальтера, і він не раз використовував образ дівчини у своїх творах. Одружився В. Скотт в 1797 році на Шарлотті Карпентер, був зразковим сім’янином; любив свій маєток Ебботсфорд, який перебудував, зробивши з нього невеличкий замок.
У 1830 році він переносить перший апоплексичний удар, який паралізував його праву руку. У 1830-1831 Скотт зазнає ще два апоплексичних удари.
Помер від інфаркту 21 вересня 1832.
а це ще твори
Вальтер Скотт: твори Вальтер Скотт, Бертель Торвальдсен Уеверлі, або Шістдесят років тому (1814) Гай Меннерінг, або Астролог (1815) Чорний карлик (1816) Антикварій (1816) Пуритани (1816) Единбурзька темниця (1818) Роб Рой (1818) Айвенго (1819) Легенда про Монтроза (1819)
Ламмермурська наречена (1819) Абат (1820) Монастир (1820) Кенілворт (1821) Пригоди Найджела (1822) Певеріл Пік (1822) Пірат (1822) Квентін Дорвард (1823) Сент-Ронанські води (1824) Редгонтлет (1824) Талісман (1825)
Заручений (1825) Вудсток, або Кавалер (1826) Два гуртівника (1827) Вдова горця (1827) Пертська красуня, або Валентинів день (1828) Карл Сміливий, або Анна Гейерштейнская, діва Мороку (1829) Граф Роберт Паризький (1831) Замок небезпечний (1831) Облога Мальти (1832) Веверлі
Поезія Пісні шотландської кордону (1802) Пісня останнього менестреля (1805) Марміона (1808) Діва озера (1810) Бачення дона Родеріка (1811) Рокба (1813) Поле Ватерлоо (1815) Володар островів (1815)
Романи Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII, — а частково і пізнішому часу «Веверлі», «Гай Маннерінг» (Gay Mannering, 1815), «Единбурзька в’язниця» (The Heart of Midlothian, 1818), «Шотландські пуритани» (Old mortality, 1816), «Ламермурська наречена» (The bride of Lammermoor, 1819), «Роб Рой» (Rob Roy, 1817), «Монастир»(The Monastery, 1820), «Абат » (The Abbot, 1820), «Води св. Ролана» (St. Ronan’s Well, 1823), «Антиквар» (The Antiquary, 1816) тощо). Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст («Айвенго» (Ivanhoe, 1819), «Квентін Дорвард» (Quentin Durward, 1823), «Кенілворт», (Kenilworth, 1821), «Ганна Геєрштейнська» (Anne of Geierstein, 1829) тощо). Саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів».
Найбільше мене в цьому творі
герої, які зображені своєрідно, незвично для нас: не показаний їх зовнішній вигляд, не розказана історія їхнього життя, але це не заважає нам уявити собі давньоруських витязів, зрозуміти причини їх вчинків. Ось перед нами Ігор – князь Новгород-Сіверський. Це хоробрий воїн, патріот російської землі. Він «стягнув розум фортецею своєю і… сповнившись ратного боргу, повів свої хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Його не зупиняє навіть погана прикмета – сонячне затемнення. Коротко і переконливо пояснює він своїй дружині мету походу – «спис переломити у кінці поля половецького», тобто остаточно розбити кочівників.
І не багатства, що видобуваються в боях, цікавлять його, а військова слава. Після розгрому половців у першому бою він бере собі лише військові знаки переможених ворогів: «червоний стяг, білу хоругву, червоний бунчук, срібне древко». Проте автор не приховує і негативних рис Ігоря: він честолюбний, пихатий і егоїстичний, не рахується зі спільними інтересами і завдає шкоди спільній справі. Це типовий російський князь кінця XII століття. Ми не можемо не захоплюватися Ігорем, коли бачимо його в бою, коли він відмовляється від примирення з ворогом і, ризикуючи життям, біжить з полону. Але ми засуджуємо його поведінку, що накликала нові біди на Руську землю. Брат Ігоря, князь Всеволод, наділений у творі героїчними рисами. Головна його турбота і гордість – дружина. «Буй тур Всеволод» виховав її любовно і вимогливо і вважає готовою до рішучих боїв. Битва – його стихія. У запалі бою він забуває про все: про почесті , багатий отчий дім, про милу дружину Глібівну. Всеволод бореться героїчно і невтомно; як билинний богатир, врізається він в гущу ворогів. У той же час це ніжний, люблячий брат, вірний товариш. Однак , милуючись Всеволодом , автор не може не засуджувати і його за егоїзм і честолюбство, невміння піднятися до розуміння спільних інтересів.
Тільки Святослав, князь Київський , на думку творця «Слова о полку Ігоревім», з якою я повністю згодний, ідеальний герой. Він зображений як глава всієї Київської держави, що піклується про її інтереси. Його дуже засмучує свавілля Ігоря та Всеволода. Щоб обговорити становище, яке створилося після поразки молодих князів, він скликає бояр і тримає з ними раду. Бояри поважають Святослава і довіряють йому. Автор мріє, щоб так ставилися до князя Київського всі російські князі, щоб підкорялися вони мудрій, досвідченій, всезнаючій людині, для якої понад усе – інтереси Руської землі. Святослав – людина великого державного розуму, він вміє проаналізувати причини поразки Ігоря і закликає князів об’єднатися, щоб захистити Вітчизну. Його «золоте слово, зі сльозами змішане», – вираз мудрості і прозорливості видатного державного діяча. Князь Святослав перевершує інших руських князів і як талановитий воєначальник . Недарма славу йому співають і за рубежами Русі. Автор бачить у Святославі ту реальну силу, яка зможе здолати ворога. На думку творця «Слова», Святослав – ідеальний князь, безкорисливий захисник спільних інтересів . Ось чому в його «золоте слово» автор вклав власні думки, закликаючи руських князів (він називає багатьох з них) подолати міжусобиці і проявити справжню державну мудрість.
Ну я так поняла что по твору "Айвенго"
ПЛАН
1. Історична основа роману.
2. Втілення найкращих рис народу в образах Вамби і Гурта, розбійників Робін Гуда.
3. Річард І - ідеалізований герой автора.
4. Айвенго - шляхетний лицар.
5. Жіночі образи в романі.
6. Викриття лицемірства служників церкви.
а це до биографии
Вальтер Скотт біографія українською мовою скорочено викладена в цій статті. Вальтер Скотт (Walter Scott) — відомий британський письменник, поет, історик адвокат шотландського походження. Вважається основоположником жанру історичного роману.
Вальтер Скотт біографія коротко Народився 15 серпня 1771 в Единбурзі, в родині заможного юриста. У сім’ї з 13 дітей вижило шестеро. З дитинства письменник страждав паралічем, в результаті якого на все життя залишився кульгавим. Його часто возили на лікування в курортні місця. Незважаючи на свій фізичний недолік, вже в ранньому віці вражав оточуючих живим розумом і феноменальною пам’яттю, багато читав.
У 1778 році повертається в Едінбург. З 1779 року навчається в едінбурзькій школі, в 1785 році вступає до Единбурзького коледжу. У коледжі захопився альпінізмом, зміцнів фізично, і набув популярності серед однолітків як відмінний оповідач. Разом зі своїми друзями організував в коледжі «Поетичне суспільство», вивчав німецьку мову. У 1792 в Единбурзькому університеті складає іспит на звання адвоката. Після цього він активно займався юридичною практикою і багато подорожував по країні. Попутно він збирав народні оповіді і легенди про героїв країни. Захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера «Ленора».
У 1791 році він вперше закохався, однак Вільяміна Белшес віддала перевагу іншому. Це стало найсильнішим ударом для молодого Вальтера, і він не раз використовував образ дівчини у своїх творах. Одружився В. Скотт в 1797 році на Шарлотті Карпентер, був зразковим сім’янином; любив свій маєток Ебботсфорд, який перебудував, зробивши з нього невеличкий замок.
У 1830 році він переносить перший апоплексичний удар, який паралізував його праву руку. У 1830-1831 Скотт зазнає ще два апоплексичних удари.
Помер від інфаркту 21 вересня 1832.
а це ще твори
Вальтер Скотт: твори Вальтер Скотт, Бертель Торвальдсен Уеверлі, або Шістдесят років тому (1814) Гай Меннерінг, або Астролог (1815) Чорний карлик (1816) Антикварій (1816) Пуритани (1816) Единбурзька темниця (1818) Роб Рой (1818) Айвенго (1819) Легенда про Монтроза (1819)
Ламмермурська наречена (1819) Абат (1820) Монастир (1820) Кенілворт (1821) Пригоди Найджела (1822) Певеріл Пік (1822) Пірат (1822) Квентін Дорвард (1823) Сент-Ронанські води (1824) Редгонтлет (1824) Талісман (1825)
Заручений (1825) Вудсток, або Кавалер (1826) Два гуртівника (1827) Вдова горця (1827) Пертська красуня, або Валентинів день (1828) Карл Сміливий, або Анна Гейерштейнская, діва Мороку (1829) Граф Роберт Паризький (1831) Замок небезпечний (1831) Облога Мальти (1832) Веверлі
Поезія Пісні шотландської кордону (1802) Пісня останнього менестреля (1805) Марміона (1808) Діва озера (1810) Бачення дона Родеріка (1811) Рокба (1813) Поле Ватерлоо (1815) Володар островів (1815)
Романи Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII, — а частково і пізнішому часу «Веверлі», «Гай Маннерінг» (Gay Mannering, 1815), «Единбурзька в’язниця» (The Heart of Midlothian, 1818), «Шотландські пуритани» (Old mortality, 1816), «Ламермурська наречена» (The bride of Lammermoor, 1819), «Роб Рой» (Rob Roy, 1817), «Монастир»(The Monastery, 1820), «Абат » (The Abbot, 1820), «Води св. Ролана» (St. Ronan’s Well, 1823), «Антиквар» (The Antiquary, 1816) тощо). Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст («Айвенго» (Ivanhoe, 1819), «Квентін Дорвард» (Quentin Durward, 1823), «Кенілворт», (Kenilworth, 1821), «Ганна Геєрштейнська» (Anne of Geierstein, 1829) тощо). Саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів».